Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 , і знаю <g/> , що хочу сказати <g/> . Відкриваю карти <g/> : пишу про недавно видану книжку поезій Наталі
doc#4 . Та це дозволенне <g/> , бо я вже склав зізнання <g/> : пишу не наукову розвідку <g/> , а суб'єктивні враження <g/> . І
doc#13 поеми відтворені в поемі Веретенченка <g/> . Коли я пишу « <g/> відтворені <g/> » <g/> , я хотів би <g/> , щоб читач не забувся <g/> ,
doc#14 місцях <g/> . Я не хочу виписувати цілих поезій <g/> , я пишу для читача <g/> , що схоче взяти книжку Лесича і
doc#26 . Це була критика <g/> . Критика інакшістю <g/> . ( <g/> Я пишу докладніше про це в своїй статті про Петренка <g/> ,
doc#26 , цілій системі фальсифікації <g/> . Знову <g/> , тут не пишу рецензії на це видання <g/> , але ось один-два
doc#29 майже незнаний істориками театру <g/> . </p><p> Усе <g/> , що тут пишу <g/> , — спогад плюс деякі спроби взагальнювати <g/> , але
doc#30 мене і запобіг самовбивчим нахилам <g/> . Тому й пишу поза чергою — в інтересах самозбереження і
doc#30 і я. </p><p> Безмово-мовно <g/> , — </p><p> ЮШ <g/> . </p><p> Дорога Оксано1 <g/> , </p><p> отак я пишу <g/> , Ваш лист з датою 7 серпня <g/> , а оце мій теперечки <g/> .
doc#37 це змінилося <g/> . Виразно й неприховано тепер я пишу спогад <g/> . Про МУР і про себе <g/> . А може й про себе й МУР <g/> . </p>
doc#43 не в цьому справа <g/> , і зовсім не про це і не так я пишу <g/> , — І тут я <g/> , критик <g/> , бачу за християнською
doc#58 вживаю слова довести <g/> , хоч не забуваю <g/> , що пишу не про статтю <g/> , чи дисертацію <g/> , чи проект
doc#62 монографій і збірників різного характеру <g/> . </p><p> Я не пишу тут історії української науки поза межами
doc#62 Крижанівеький до тебе <g/> : все <g/> , що я кажу <g/> , роблю <g/> , пишу <g/> , кожний мій рух <g/> , усміх - все є для нього "
doc#65 недогляд прізвище автора статті <g/> , що про неї тут пишу <g/> , зазнало перекручень <g/> . Ще хвала Богові <g/> , що не
doc#81 ( <g/> з переплутаними літерами <g/> ) <g/> . Якщо я це все таки пишу <g/> , то не тому <g/> , щоб себе увічнити <g/> , а тому <g/> , що поки я
doc#81 в житті людини <g/> . Бо те суспільство <g/> , мовою якого я пишу <g/> , в цій ділянці спорудило товстелезні мури
doc#81 якомога об'єктивним і точним <g/> . Але мої спогади я пишу майже виключно з пам'яті <g/> , за малими винятками
doc#81 . Якщо я викладаю <g/> , я віддаюся цьому <g/> . Коли я пишу наукову працю <g/> , я ввесь нею поглинений <g/> . Якщо я
doc#81 . Я був інакший <g/> . І <g/> , кінець-кінцем <g/> , коли я щось пишу і публікую <g/> , а мене читають <g/> , — я теж інакший від