Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 дзвінок <g/> . Соцреалізм є соцреалізм <g/> . Він пише все <g/> , як було <g/> . І завбачає події <g/> . Дзвінок
doc#1 , відчувається чітка межа між творами <g/> , що їх писано до 1860 р. <g/> , й створеними від січня 1860 р. до
doc#1 посилаючи Уляні Кравченко примірник « <g/> Марії <g/> » <g/> , писав <g/> : « <g/> Єсть се <g/> , по моїй думці <g/> , найкраща перла нашої
doc#1 у соціяльній несправедливості <g/> . Тепер він пише <g/> : </p><p> Злоначинающих спини <g/> , </p><p> У пута кутії не куй <g/> , </p><p> В
doc#1 апостоли правди і свободи <g/> , про чий прихід поет писав трьома тижнями раніше <g/> . Він продовжує думку про
doc#2 , передостаннім <g/> , - враження таке <g/> , наче їх писали різні поети <g/> . Перший відкриває цикл « <g/> Печерних
doc#2 , але й показуючи властивості предметів <g/> . Вона писатиме « <g/> лазоревий око тішив <g/> » <g/> , оминаючи слово сніг <g/> .
doc#2 клярнети починають звучати <g/> , і Лятуринська пише свої « <g/> тичининські <g/> » поезії <g/> , ні на мить <g/> , одначе <g/> ,
doc#4 , і знаю <g/> , що хочу сказати <g/> . Відкриваю карти <g/> : пишу про недавно видану книжку поезій Наталі
doc#4 бачу <g/> , сприймаю <g/> , відчуваю <g/> . Можу уточнити <g/> , що писатиму майже виключно про другу <g/> , більшу й <g/> , як на мене <g/> ,
doc#4 в « <g/> нових <g/> » поезіях майже завжди пише про себе <g/> . Але про себе в зустрічах з усім
doc#4 » ( <g/> « <g/> Im Gegenwärtigen Vergangnes <g/> » <g/> ) він писав <g/> : </p><p> Niemand wird uns dann beschreien </p><p> Dass wir's
doc#4 в відлуннях у її власній душі <g/> . Поза тим вона пише про настрої <g/> , про власне <g/> . Вона вміє піднести
doc#4 списом <g/> … <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> ) </p><p> що вона більше не пише <g/> , як у « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> : </p><p> Я твердо вірю <g/> , Боже мій <g/> , </p>
doc#4 пишуться старими людьми на порозі небуття <g/> . </p><p> Їх пишуть молоді або зрілі люди <g/> , для яких смерть — ще не
doc#4 сорок років <g/> , коли Наталя Лівицька-Холодна писала свої « <g/> нові <g/> » вірші <g/> , ні вона <g/> , ні вірші не були
doc#4 . Та це дозволенне <g/> , бо я вже склав зізнання <g/> : пишу не наукову розвідку <g/> , а суб'єктивні враження <g/> . І
doc#4 ще 1947 р. <g/> , коли Наталя Лівицька- Холодна писала — </p><p> Я буду майстром неприміченим </p><p> і каганцем у
doc#4 , що їх читаємо <g/> , поезією <g/> , чудом <g/> , що про нього писав Ґете ( <g/> устами Вільгельма Майстера <g/> ) <g/> : « <g/> Ні разу не
doc#4 — творці оркестрової музики <g/> , є такі <g/> , що пишуть камерну <g/> . Так і з поетами <g/> . Кажучи паралелями <g/> ,