Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#45 Соханська пише <g/> , що Потебня вірив у майбутнє української мови і мав звичку говорити <g/> : " <g/> Розвиток українського письменства буде корисним для народу <g/> , дасть йому рідну шкільну грамоту і допоможе українцям <g/> , маючим поняття краси і правди <g/> , знайти добрі шляхи і до всеросійського або великоруського письменства <g/> …
doc#78 У листі до Корсуна з січня 1842 р. він писав <g/> : « <g/> Тилько дрюкуйте своею граматыкою <g/> , бо вона мени дуже полюбылась <g/> » 31 <g/> ) <g/> .
doc#70 Автор розділу про українську фонологію в п'ятитомовому курсі “ <g/> Сучасна українська літературна мова <g/> ” ( <g/> СУЛМ <g/> ) <g/> , писав про вимову зубних перед І <g/> , яке походить з О <g/> , що вона може бути трьох типів — тверда <g/> , напівм'яка <g/> , або м'яка ( <g/> дія <g/> , тік тощо <g/> ) <g/> .
doc#38 Я <g/> , розуміється <g/> , не маю на увазі хоробрих « <g/> рецензій <g/> » <g/> , де автор нагорі пише <g/> , скажім <g/> , « <g/> Голубі диліжанси <g/> » або « <g/> Твори <g/> » Миколи Куліша <g/> , і на цьому все людське в його писанині кінчається <g/> , бо все дальше — автентичний автопортрет нашого рідного пітекантропуса <g/> .
doc#58 Розуміється <g/> , можна писати й про лаштунки й сміття щоденного життя <g/> .
doc#47 У розділі VIII він силує себе писати <g/> , але кінець-кінцем ми таки не знаємо <g/> , пише він чи каже <g/> .
doc#54 <p> Первомайський пише про глибоку вразу <g/> , невигойну довіку <g/> , що лишила війна в душі кожного <g/> , хто через неї пройшов <g/> : </p><p> Старі бійці <g/> , здолавши довгу путь <g/> , </p><p> У боротьбі здобувши перемогу <g/> , </p><p> Не можемо ми звук отой забуть <g/> , </p><p> Що сповіща повітряну тривогу <g/> ; </p><p> Ще постав перед очима в нас </p><p> Завод розбитий <g/> , спалена хатина <g/> , </p><p> Підбита в берег хвилею дитина <g/> , </p><p> Якій в очах веселий вогник згас <g/> … </p>
doc#9 випадком змушено не писати так <g/> , як ми пишемо <g/> , то ми і хвилини не вагаючись — почали б писати такою мовою <g/> , якою тепер пишуть автори тих галицьких віршів <g/> , знаючи добре <g/> , що хоча вона й не зовсім відповідає нашим смакам та звичкам <g/> , але все ж вона нам — своє <g/> , рідне <g/> » <g/> . </p>
doc#27 « <g/> Ви забуваєте <g/> , — писав він до Кониського того ж року <g/> , — що поет не задає собі ні задачі <g/> , ні тону <g/> , як писати <g/> .
doc#33 Антисільським був Семенко в своєму оспівуванні міста <g/> , трамваїв <g/> , каварень і машини <g/> ; неоклясицизм <g/> , у полоні міських білоколонних див і університетської мудрости <g/> ; Хвильовий <g/> , закоханий у вічно плинні арабески неугавного міського руху <g/> ; Яновський <g/> , що писав у « <g/> Майстрові корабля <g/> » <g/> : « <g/> Ти може думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки <g/> ?
doc#9 Модест Левицький пише про це так <g/> : « <g/> Коли з р. 1906 настала змога видавати часописи й на російській Україні <g/> , то довелося перенести з Галичини трохи не весь той лексичний матеріял <g/> , що виробився там протягом тих тридцяти літ <g/> »ii <g/> .
doc#41 <p> Його фраза принципово відрізняється від принципово незграбної фрази наших сучасників <g/> , в яких би манерах вони не писали — від школи Нечуя-Левицького до школи Гемінґвея <g/> .
doc#2 Вона писатиме « <g/> лазоревий око тішив <g/> » <g/> , оминаючи слово сніг <g/> .
doc#47 <p> Якщо <g/> , — як припускаємо <g/> , — поезії « <g/> Туги <g/> » писано ( <g/> або перероблювано з давніших <g/> ) 1947 — 1957 років <g/> , а збірку скомпоновано 1956— 1957 <g/> , то в часі це збігалося з остаточним оформленням збірки поезій для дітей « <g/> Бедрик <g/> » <g/> , виданої 1956 року <g/> , але створеної <g/> , за свідченням М. Данилюка <g/> , ще 1942—1943 року <g/> , і <g/> , мабуть <g/> , ще однієї збірки « <g/> Ягілку <g/> » <g/> , що вийшла в світ у формі <g/> , фіналізованій Оксаною Соловей <g/> , аж 1971 року <g/> , після смерти авторки <g/> .
doc#26 Поради Шевченкові означають одне <g/> : не писати так <g/> , як досі писав Квітка <g/> .
doc#27 <p> Звісно <g/> , і в листах Куліша є обговорення родинних і літературних новин <g/> , є враження з подорожей <g/> , але пише про це Куліш скупо <g/> , часто — ніби між іншим <g/> , ніпорядковано <g/> .
doc#77 І тому <g/> , якщо запропонуєш комунебудь писати мемуари <g/> , він сприймає це майже як образу <g/> , як визнання його старим <g/> , уже виключеним з життя <g/> . </p>
doc#10 Фасмер пише у згадуваному листі <g/> : “ <g/> Про його біографію я ніколи не розмовляв з ним <g/> …
doc#9 Вона пише не так про новотвори <g/> , як про мовне простування письменника на захід <g/> , віддавання переваги правобережному лексікону перед лівобережним <g/> , любовне плекання волинських та подільських словечок <g/> »2. </p><p> І справді <g/> , П. Филипович вказує <g/> , що такі слова <g/> , як гордота <g/> , лихослів'є <g/> , недійність М. Старицький узяв із словника Є. Желехівського3. </p><p> Але з такими твердженнями слід бути обережними і ґрунтовніше перевірити їх на матеріялі всієї поетичної мови М. Старицького <g/> .
doc#101 Але якщо говорити не про шумовиння <g/> , не про гасла одного дня — гасла кон'юнктурні <g/> , так би мовити <g/> , — думаю <g/> , що якоюсь мірою я був заанґажований в політику уже тим <g/> , що писав про літературу <g/> , про мистецтво <g/> , навіть про мову <g/> , так що не виконав поради своєї матері — до кінця <g/> , принаймні <g/> .