Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Мабуть <g/> , секретний діялог водевілю на дві дійові особи <g/> , Муся й Н. <g/> , не приносив Галицькому цікавого матеріялу <g/> .
doc#0 Але мільйони дійових осіб <g/> , мобілізовані й наймані <g/> , як Галицький <g/> , « <g/> добровільні <g/> » <g/> , як Н. <g/> , держава в державі <g/> , усі в машкарах <g/> , з поміняними прізвищами <g/> , усі під щоденною загрозою <g/> , все облуда — Галицький <g/> , який зовсім не Галицький <g/> , Н. <g/> , який не Н. Тихцем і оглядаючися <g/> , вони прокрадаються під теж облудний <g/> , постишевський монументальний пам'ятник Шевченкові <g/> , усе олжа і страх <g/> .
doc#0 Двоє входять тут у список дійових осіб <g/> , і вони тієї довіри не зрадили <g/> .
doc#0 <p> Редакція « <g/> Дозвілля <g/> » склалася з більш-менш семи осіб <g/> , але стосунки між ними не були прості <g/> .
doc#1 Згідно з логікою українського синтаксису <g/> , в такому разі природно припустити <g/> , що підмет — це третя особа множини <g/> , невизначене « <g/> вони <g/> » <g/> .
doc#2 » Жадного я <g/> , але й не безлике він <g/> ; крізь ти звертання бачимо схвильовану особу того <g/> , хто молиться й радіє <g/> , і це — поетка <g/> .
doc#2 Але традиційність і обрядовість світу Лятуринської — це стала форма для вічного набігання власних почуттів і думок <g/> , і її обряди — не обов'язок і нудна рутина <g/> , а живий зв'язок особи з людським гуртом і всесвітом <g/> , втілення в дії і жести космічної гармонії космічно-людської оркестри <g/> , вічноживе і безпосереднє <g/> , вічно пройняте Божим началом <g/> .
doc#3 Рідше трапляються в полі спостережень однієї особи радикальні зсуви в поширених і поточних синтаксичних конструкціях <g/> , коли одна раптом « <g/> виходить з моди <g/> » <g/> , занепадає і на її місце приходить інша <g/> , нова <g/> , при чому <g/> , можливо <g/> , старша занепадає <g/> , а на її місце приходить нова <g/> , щоб заповнити порожнечу <g/> , а <g/> , можливо <g/> , спершу шириться нова конструкція — паралельна до старої <g/> , а потім у суперництві двох паралельних конструкцій перемагає ( <g/> а часом і не перемагає <g/> , а навпаки <g/> , « <g/> замах <g/> » не вдається і в змаганні нового і старого старе стверджує свою позицію <g/> ) <g/> .
doc#3 Головні синтаксичні риси українського числівника <g/> , що проявляються в його розвитку <g/> , — 1 <g/> ) використання числівника в його становленні категорії числа не тільки як семантичної категорії <g/> , але і на послугах синтакси за- лежности і 2 <g/> ) використання узгодження і керування не як взаємо виключних <g/> , а як рівнолеглих і взаємодоповнюючих ( <g/> п'ять осіб — керування <g/> , п'ятьма особами — в тій самій парадигмі — узгодження <g/> ) <g/> . </p>
doc#3 Головні синтаксичні риси українського числівника <g/> , що проявляються в його розвитку <g/> , — 1 <g/> ) використання числівника в його становленні категорії числа не тільки як семантичної категорії <g/> , але і на послугах синтакси за- лежности і 2 <g/> ) використання узгодження і керування не як взаємо виключних <g/> , а як рівнолеглих і взаємодоповнюючих ( <g/> п'ять осіб — керування <g/> , п'ятьма особами — в тій самій парадигмі — узгодження <g/> ) <g/> . </p>
doc#4 Своєрідніший перехід від себе до третьої особи <g/> , сказати б <g/> , об'єктивізація я в не-я — чи то в безпосередньо займенниковому вияві — і часом гостро й гірко іронічному — </p><p> А на даху <g/> , де в тиші на дротах білизна сохне <g/> , вогка і рум'яна <g/> , хтось емігрантську тугу розгорта <g/> , мов сторінки бульварного роману <g/> .
doc#4 <p> Тут особа авторки не зовсім усунена <g/> , бачимо її і в займеннику мене і в виборі особи дієслова ( <g/> стану <g/> ) <g/> .
doc#4 <p> Тут особа авторки не зовсім усунена <g/> , бачимо її і в займеннику мене і в виборі особи дієслова ( <g/> стану <g/> ) <g/> .
doc#4 <p> Почнім з комплексу гармонійности світу й гармонійности розчинення особи <g/> , себе <g/> , в гармонії світу <g/> .
doc#4 Адже всі « <g/> дійові особи <g/> » <g/> , чиї образи-тіні проходять через особисте життя поетки — Юрій Липа <g/> , Ольжич <g/> , Оксана Аятуринська <g/> , Маланюк <g/> , Олена Теліга <g/> , абож зустрінені на сторінках книжок — Леонид Кисельов <g/> , Ліна Костенко <g/> , — всі вони втілення української душі <g/> , носії і часто жертви української ідеї <g/> .
doc#4 <p> Здебільшого в цих віршах розмова про смерть ведеться від першої особи <g/> , від я <g/> , але завжди це не тільки особиста проблема <g/> , а загальнолюдська <g/> .
doc#4 <p> Ось останні рядки <g/> , якими закривається збірка <g/> , віщування смерти не тільки особи <g/> , а світу <g/> : </p><p> Готовий будь на згубу ще сьогодні <g/> , </p><p> щось буде ще грізніш <g/> , ніж хвиль цих кряжі <g/> , </p><p> аж поки Бог <g/> : « <g/> хай світло згасне <g/> » <g/> , — скаже <g/> . </p>
doc#5 Вони діють у сюжетних лініях роману <g/> : Безпалько виганяє Марту з праці ( <g/> і для цього він є в списку дійових осіб <g/> ) <g/> , Іванчук спричиняється до її виселення з кімнати <g/> , Дмитро приносить Марті вістку про зраду Славенка з Ірен <g/> , Льова рятує ситуацію <g/> , знаходить для Марти нову кімнату <g/> .
doc#6 Твори його купували не тільки приватні особи <g/> , а й музеї ( <g/> майже виключно Канади <g/> ) <g/> .
doc#6 У провідному мистецькому музеї Торонто <g/> , — Онтарійська мистецька галерія <g/> , — виставці було приділене дуже скромне місце — чотири кімнати в підвалі <g/> , з мінімальною реклямою й мінімальним відео <g/> , розрахованим найбільше на три-чотири особи <g/> .