Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Коли один наросток -ува- вже є <g/> , впроваджується другий ( <g/> у скороченій формі -ов- <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#40 : « <g/> Так вони пливли далеко один од одного ( <g/> не <g/> : від себе <g/> ) » ( <g/> Коц <g/> .
doc#28 Він охоче пише про речі або особи <g/> , не називаючи їх ( <g/> « <g/> Наставила шовкових кросен <g/> » – так починається без підмета поезія <g/> , і поет і далі не називає « <g/> героїні <g/> » свого вірша <g/> ) або називаючи їх тільки займенником ( <g/> « <g/> Вона жива і нежива <g/> » – хто вона <g/> , в усій поезії невідомо <g/> ) <g/> , при чому те <g/> , що в одній строфі він називає займенником третьої особи <g/> , в дальших строфах він може назвати займенником першої або другої особи ( <g/> « <g/> За водою зозуля кує <g/> » <g/> ) <g/> ; він охоче впроваджує в поезії якісь нерозкривані інтимні подробиці <g/> : </p><p> ( <g/> Двічі я зрадив ніжну сестру <g/> . </p>
doc#98 А ціна розстрілу — один набій <g/> .
doc#81 Районова газета тридцятих років була ще одним політкомісаром <g/> , ще одним — колективним — наглядачем у війні партії з селянством <g/> .
doc#16 Але заслуга вісниківства в тому <g/> , що воно <g/> , власне <g/> , вперше з абсолютною чіткістю провело кордон — політичний <g/> , культурний і психологічний — між українством <g/> , з одного боку <g/> , росіянством і малоросіянством <g/> , з другого <g/> . </p>
doc#28 Він звик бути сам і поринати « <g/> у хатню тишу і самотню думу <g/> » ( <g/> « <g/> Poor Yorick <g/> » <g/> ) <g/> , але йому тяжко відчувати <g/> , що вже стільки « <g/> літ один німує він у нетрях захололих <g/> » ( <g/> « <g/> Чернишевський у Вілюйську <g/> » <g/> ) <g/> , і він з болем і страхом бачить себе « <g/> старого <g/> , кволого <g/> , забутого всіма <g/> » ( <g/> « <g/> Овідій <g/> » <g/> ) <g/> , Він знудився щоденним сірим побутом <g/> , потребою « <g/> всякдень стрівати на річнім кругу <g/> » все те саме ( <g/> « <g/> Все те – тріюмф заведеного ладу <g/> » <g/> ) <g/> , а чужа радість у ньому хіба « <g/> лиш нудьгу всередині сколише <g/> » ( <g/> « <g/> Ворожіння <g/> » <g/> ) <g/> .
doc#84 Вони привезли жовто-блакитний прапор — і одного дня він замайорів на міській управі <g/> .
doc#6 Тому все в світі може взаємно вимінюватися одне з одним <g/> .
doc#81 Правда <g/> , з одним винятком — улітку 1933 року <g/> , я зробив спробу вийти в театральну журналістику <g/> .
doc#40 Коли додати до цього <g/> , що -е- і -и- в закінченнях розрізняються тільки під наголосом ( <g/> приміром <g/> , збудеш від збути і збудиш від збудити вимовляються зовсім однаково <g/> ) <g/> , а в першій і другій особі множини наголос звичайно не припадає на ці звуки <g/> , то можна буде легко зробити висновок <g/> , що перша і друга дієвідміна в суті являють один тип відмінювання <g/> , тільки з невеличкими варіянтами <g/> .
doc#40 <p> Нарешті <g/> , коли підмет виражений числівником ( <g/> не порядковим <g/> ) <g/> , то природно сподіватися <g/> , поскільки числівники не мають форм числа ( <g/> крім один <g/> ) і роду ( <g/> крім один <g/> , два <g/> ) <g/> , що присудок стоятиме в « <g/> формі безформности <g/> » — в середньому роді ( <g/> або відповідно в 3 особі однини <g/> ) <g/> .
doc#12 повіриш <g/> , знаєте <g/> , знай <g/> , головне <g/> , бувало <g/> , будь ласка <g/> , до речі <g/> , пробачте <g/> , так би мовити <g/> , простіть <g/> , певно <g/> , напевне <g/> , звичайно <g/> , безперечно <g/> , безумовно <g/> , безсумнівно <g/> , звісно <g/> , зрозуміло <g/> , немає сумніву <g/> , відома річ <g/> , видима річ <g/> , певна річ <g/> , дійсно <g/> , либонь <g/> , мабуть <g/> , здається <g/> , можливо <g/> , припустимо <g/> , будь певен <g/> , очевидно <g/> , видно <g/> , як-не-як <g/> , розуміється <g/> , на мій погляд <g/> , по-моєму <g/> , на мою думку <g/> , кажуть <g/> , мовляв <g/> , я думаю <g/> , поперше <g/> , кінець-кінцем <g/> , нарешті <g/> , отже <g/> , одне слово <g/> , виходить <g/> , правда <g/> , навпаки <g/> , проте <g/> , а втім <g/> , загалом <g/> , власне <g/> , наприклад <g/> , крім того <g/> , власне кажучи <g/> , коротко кажучи <g/> , взагалі беручи <g/> , між іншим <g/> , нівроку тощо <g/> , коли ці слова виступають як вставні <g/> , напр <g/> .
doc#63 Розірваність речей і розтягненість простору відступають перед проникливістю романтичного світосприймання <g/> , умовним стає і час <g/> , в житті сільської інтелігенції 1912 року відкриваються одвічні <g/> , може ще родові або й дородові українські традиції <g/> , пробуджуються такі ж давні леґенди й вірування <g/> , за постатями селянських протестантів — експрогіріяторів з « <g/> Першого куреня вільних українців <g/> » встають постаті козаків- запорожців — одне слово <g/> , пласка реальність часу скоряється позачасовій і величавій реальності позачасової іраціонально-національної надсутности <g/> .
doc#66 В « <g/> Одержимій <g/> » одні ( <g/> Шашаровська <g/> ) грають образ і патос почуття Лесі Українки <g/> , інші — раціонально-філософську </p><p> схему ( <g/> Дендяк <g/> ) <g/> .
doc#72 Три позірно групи — русини <g/> , українці й росіяни — в дійсності не стояли так далеко одна від одної <g/> , як може видатися з полемічних статтів <g/> .
doc#50 <p> В таких обставинах бунт і ненависть поета розщеплюються в своєму спрямуванні <g/> : з одного боку <g/> , вони вціляють у зло <g/> , в осередок зла — в кремлівського кесаря <g/> , в сатану <g/> ; з другого боку <g/> , вони виступають проти всякої організованости взагалі <g/> , вони перетворюються на бунтарство взагалі як таке <g/> , — тим безплідніше <g/> , що поет і сам добре розуміє <g/> , по просте повернення до старого вже неможливе <g/> .
doc#40 <p> Коли при цих займенниках ( <g/> крім знову ж таки займенника чий <g/> ) стоїть прийменник <g/> , що вимагає родового <g/> , знахідного або місцевого відмінка <g/> , то він перетягає наголос на один склад ближче до початку <g/> : кого — до кого <g/> , мого — з мого <g/> , всьому — на всьому <g/> .
doc#25 Одне слово <g/> , рідна мова народу — цей живий безпосередній вислів усієї його особистости <g/> , його душевного життя й його генія <g/> ” ( <g/> 7 <g/> , 11—12 <g/> ) <g/> . </p>
doc#92 Одна належала Т. Л-ові <g/> , друга — Дж <g/> .