Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#5 Тільки в Домонтовича Вер зраджує Комаху <g/> , а не він її <g/> , і бідному подоланому Комасі не лишається нічого <g/> , як писати листи до Вер <g/> , що ніколи не будуть відіслані <g/> .
doc#6 Курилик ніколи не зрікався надміру активним втручанням рятувати людство й кожну людину зокрема <g/> .
doc#6 Тому <g/> , зокрема <g/> , Курилик <g/> , стало виставляючися в галерії Айсікса в Торонто <g/> , що була осередком абстрактного малярства <g/> , ніколи не пішов до абстракцій сам <g/> , хоч з філософського погляду абстракція так само може вести до сутности <g/> , як і фігуративне відтворення світу <g/> . </p>
doc#6 <p> Чи Курилик малював з фотографій ( <g/> звичайно ним самим зроблених <g/> ) чи зі спогаду-уяви ( <g/> виглядає <g/> , що малювання з рисунків-шкіців цілої картини було менш типове для нього <g/> ) <g/> , він ніколи не відмовляється від речевости світу <g/> , хоч він звичайно не зупиняється там <g/> , де кінчається речевість <g/> , а прагне піти глибше <g/> , поза видиме й доторкальне <g/> .
doc#6 Бо в дійсності він ніколи не мав абсолютної певности <g/> , чи те коло не було нестале і не тотожне з з <g/> , а вже й поготів <g/> , чи його можна замінити на в ( <g/> ньому <g/> ) <g/> .
doc#6 Він ніколи не спромігся помирити між собою ці дві світи <g/> , і його віра була не так актом їх примирення <g/> , як спробою знайти щось <g/> , що стояло б осторонь цього конфлікту і понад ним <g/> .
doc#6 І його старий світ <g/> , з якого він вийшов <g/> , і його новий світ <g/> , до якого він частково входив ( <g/> але не цілком <g/> , ніколи не цілком <g/> ) <g/> , — обидва загрожували йому тим <g/> , що він називав “ <g/> деперсоналізацією <g/> ” <g/> .
doc#7 ) </p><p> Я ніколи не думав <g/> , що майбутнє нашої поезії лежить у копіюванні Европи <g/> .
doc#7 Значить те прозирання у власну душу крізь пейзаж <g/> , значить асоціяції спогаду про весну <g/> , що не одцвітає <g/> , і про рідний дім <g/> , що його може ніколи не було <g/> , неприступні читачеві <g/> .
doc#8 « <g/> Це <g/> , — пояснює Комаха з щирою і непідробленою сумлінністю людини <g/> , що звикла ніколи не зважати на авдиторію <g/> , - це рінерит з оріньякської стоянки Реб'єр <g/> .
doc#8 Це є <g/> , приблизно <g/> , образ стосунків Петрова з його читачами <g/> , але з однією істотною різницею <g/> : Петров не був сумлінно-наївним Комахою <g/> , він грав Комаху <g/> , він залишав собі почуття іронії <g/> , тим сильніше <g/> , що він його ніколи не виявляв <g/> . </p>
doc#8 Петров нічого не заперечив <g/> , — він ніколи не сперечався з людьми <g/> , чиє мислення відбувалося в іншій площині <g/> , ніж його <g/> , але він зберіг почуття своєї правоти <g/> : бо таке тлумачення <g/> , яке він давав <g/> , вкладалося в норми його проблематики <g/> , дарма що воно не вкладалося в методи мовознавства <g/> . </p>
doc#8 Ніяких учнів <g/> , жадної школи Петров ніколи не мав <g/> , як не мав і просто однодумців <g/> .
doc#9 <p> Я порадився з Василем Івановичем ( <g/> так він волів <g/> , щоб ми <g/> , « <g/> наддніпрянці <g/> » — хоч ніколи над Дніпром я не жив <g/> , — його звали <g/> ) Сімовичем <g/> .
doc#9 Хоч формально він ніколи моїм учителем чи науковим керівником не був <g/> , — формально я ж уже був і кандидатом філологічних наук <g/> , і доцентом <g/> , але в суті справи він став моїм новим учителем ( <g/> після Булаховського і Наконечного <g/> ) <g/> .
doc#9 У процесі взаємовпливів відмінності з Галичиною вирівнювалися <g/> , але ніколи це вирівняння не доходило до кінця <g/> , до цілковитої тотожности <g/> . </p>
doc#9 З другого боку <g/> , й поміж інтелігенцією спілкування провадилося переважно на письмі <g/> , а не в живих усних зв'язках <g/> , а мова на письмі ніколи не дорівнює усній ні своїм діяпазоном <g/> , ні активністю сприймання й переймання <g/> .
doc#9 <p> Прихильники етнографічно чистої однодіялектної — а коли однодіялектної <g/> , то <g/> , природно <g/> , східноукраїнської основи української літературної мови ніколи не могли примиритися з новаторством М. Старицького й прийняти те <g/> , що робив М. Старицький у літературній мові <g/> .
doc#9 Ні <g/> , воно робило великі труднощі <g/> , надто при відсутності української ніколи <g/> , і подеколи навіть гальмувало поширення української преси чи книжки <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>