Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#84 сторінок купленого задрукованого паперу <g/> . Ні <g/> , він не відповідає теж <g/> . Він не може не купити
doc#85 виродження революції <g/> , а на це він піти не може <g/> ) <g/> . Ні <g/> , діялектика ані своїм походженням <g/> , ані
doc#86 років <g/> , а література <g/> … література <g/> , власне <g/> , тут ні при чому <g/> , і твори так само й далі лишаються
doc#87 знайомого <g/> ! Ніхто тобі не кланяється <g/> , ніхто ні об чім не пита <g/> . Сльози мене <g/> , каже <g/> , пройняли <g/> !
doc#88 в тому <g/> , що цей філолог ніколи не читав лекцій ні про Шевченка <g/> , ні про Куліша <g/> . Можливо <g/> , слідчі
doc#89 схвалює або засуджує його <g/> . Вона не вчувається ні в літературний процес <g/> , ні в душу автора <g/> : вона
doc#90 з певністю <g/> , що це буде саме так <g/> , він <g/> , здається <g/> , ні на мить не затримався б зі своєю командою <g/> . Це
doc#91 виключені цілі шари людських почувань <g/> . Ні автор <g/> , ні його герої не сміють журитися й бути
doc#92 мовою я міг тільки читати <g/> , але не вмів ні говорити <g/> , ні розуміти <g/> , що люди говорять <g/> .
doc#93 творять ансамбль <g/> , вони мають сенс стилю <g/> . Але ні одна жінка не може дати більше <g/> , ніж вона може <g/> , і
doc#94 заб'ють <g/> . Він не готується до оборони <g/> , не тікає <g/> , ні <g/> : « <g/> Нощі же сущі ( <g/> він <g/> ) повела слугам принести
doc#95 сказав мені один знайомий <g/> , львівського роду <g/> . </p><p> — Ні <g/> , — відповів я <g/> , — навпаки <g/> . Я не їду до Львова саме
doc#96 — і що завтра <g/> ? <g/> ) </p><p> Ісландці не винайшли ні автомобіля <g/> , ні радіо <g/> , ні телевізії <g/> , вони не
doc#97 , еміграційному <g/> , можна сказати <g/> , майже зовсім ні <g/> . А мав би бути <g/> . Бо понад двадцять років він
doc#98 ми один одного не знали <g/> ; не знали <g/> , за Іп <g/> . Теном <g/> , ні раси <g/> , ні — до пуття <g/> , середовища <g/> , ні навіть
doc#99 проголошуємо в розпуці <g/> , що не здатні дістатися ні до раю <g/> , якого ми наче й не хочемо <g/> , ні до порядного
doc#100 » <g/> , тобто з болем дивлюся на нашу непотопельну ні в яких огнях і водах провінційність <g/> , з якою я
doc#101 , так би мовити <g/> , мій ідеал <g/> . Чи я його здійсню <g/> , чи ні — це <g/> , знову-таки <g/> , не мені судити <g/> . </p><p> Але в
doc#102 » він <g/> , очевидно <g/> , вирішив <g/> , що я не заслуговую ні на які відзначення <g/> . Значить <g/> , стаття була
doc#103 , сторінки <g/> , нюанси Вашого життя й до сьогодні <g/> ? </p><p> — Ні <g/> . Я не маю перед ким ховатися чи чогось