Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Ідеально і по-різному <g/> , це — і тут ми в безпосередній нашій темі — Сковорода і <g/> …
doc#5 Він наче відчув темне провалля наступних десятиліть <g/> , як відчував його Іван Дніпровський <g/> , казавши <g/> : « <g/> Гнида розкошує на нашій прекрасній планеті <g/> …
doc#6 На теперішній нашій виставці такі “ <g/> символи <g/> ” можна знайти на багатьох картинах <g/> , хоч <g/> , може <g/> , не так програмово вжитих <g/> , як у торонтській серії <g/> .
doc#6 ( <g/> На нашій виставці почасти “ <g/> Ось мій ворог <g/> ” — ч. 25 <g/> ) <g/> . </p>
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#8 У нашій науці й літературі Петров був <g/> , поруч Юрія Липи <g/> , одним із найбільших есеїстів <g/> .
doc#9 Знаємо про це з листа В. Навроцького до М. Бучинського <g/> , датованого 14.12.1869. В. Навроцький писав <g/> : « <g/> В нашій програмі жадаємо ми від українців <g/> …
doc#9 »3 </p><p> І далі Олена Пчілка подає свій погляд на позичання з чужих мов взагалі і на стосунки української мови з польською зокрема <g/> : « <g/> З другого боку <g/> , коли здибується у чужій літературі слово <g/> , котре нічим не противить ні лексичному складові <g/> , ні фонетичній вимові нашій настільки <g/> , що зовсім має подобу нашого українського слова <g/> , — тільки ще не ужитого в нашім письмі <g/> , — для чого ж би мали ми цуратись його <g/> ?
doc#9 Питанна <g/> , що стає в зв'язку з цим <g/> , про вплив " <g/> галичанщини <g/> " <g/> , колись таке живе і гостре <g/> , перепадає в нашій пресі на Україні наддніпрянській <g/> .
doc#9 xxxvi </p><p> Увесь поданий у нашій роботі лексичний матеріял <g/> , сприйнятий українською літературною мовою з Галичини <g/> , не кажучи про те <g/> , що він великою мірою потребує ще уточнень і перевірки <g/> , далеко не вичерпує відповідного фонду в літературній мові <g/> .
doc#10 Він виводить звуковий розвиток мови з позафонематичних чинників <g/> : “ <g/> Хитання та варіації в вимові однієї фонеми поясняють ті звукові зміни <g/> , що поволі постають в нашій мові <g/> ” <g/> , пише він ( <g/> 4 <g/> , 131 <g/> ) <g/> .
doc#10 У зв'язку з цим Курило згадує вже про фонеми в розумінні Бодуена де Куртене ( <g/> 535 <g/> ) <g/> , хоч загалом воліє ще говорити про звук <g/> , а не фонему <g/> , але “ як суму усіх тих звукових відтінків <g/> , що в нашій уяві об'єднана однією психофонетичною одиницею <g/> ” <g/> .
doc#11 <p> Ставимо <g/> , отже <g/> , крапку на нашій західній ( <g/> чесько - паризькій <g/> ) інтермедії <g/> .
doc#11 <p> Що аполлонівське начало найповніше реалізується переліком зупинок трамваю <g/> , — може <g/> , й сумно <g/> , але виглядає <g/> , що це намір автора <g/> , один з намірів — показати змеханізованість і збюрократизованість аполлонівського трибу в нашій сучасності <g/> , звідси йде і авторова втеча в діонісійство <g/> , через діонісійство до розчинення в ніщо <g/> . </p>
doc#11 Даймо краще слово нашій другій інтермедії <g/> .
doc#13 <p> Ми не знаємо <g/> , чи її образ не згорів з усім <g/> , але він лишився неспаленим у нашій уяві <g/> . </p>
doc#14 Стан такий <g/> , що тільки Маланюк сьогодні в нашій поезії може піти далі від Маланюка <g/> . </p>
doc#14 На жаль <g/> , у нашій мові нема слова з означенням місця <g/> , паралельного до слова одночасний — одразу в багатьох місцях <g/> .
doc#15 Якщо Зубатий уважав <g/> , що називним реченням ми просто висловлюємо постале в нашій свідомості уявлення <g/> , то Травнічек вносить поправку <g/> : " <g/> Іменне речення не тільки іменує <g/> , називає особу або річ <g/> , але непрямо щось про неї каже <g/> " <g/> .
doc#15 <p> Таким чином <g/> , можна твердити <g/> , що <g/> , за винятком загальних міркувань і спостережень дуже загального характеру <g/> , нічого певного про формування і сферу вжитку називних речень у нашій літературі нема <g/> .