This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 | надію третього тисячоліття <g/> . ( <g/> Песимізму | наша | конституція не забороняє <g/> . <g/> ) А може бути й те <g/> , що |
doc#7 | єдину школу <g/> , — в суті речі і ті і другі хочуть <g/> , щоб | наша | поезія « <g/> перебивала копію солодких руських |
doc#9 | , до Галичини взагалі <g/> . Аж до 1905 —1906 рр <g/> . | наша | літературна мова розвивається переважно на |
doc#9 | сказати б <g/> , ще не котирується <g/> . </p><p> Досить виразно ця | наша | характеристика сприйняття Кулішевої мови |
doc#9 | приймає його як програмове <g/> : « <g/> Отож нехай буде | наша | літературна мова й кованою <g/> . Скажемо так <g/> : нехай |
doc#9 | не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що | наша | літературна мова як молоде вино очиститься з |
doc#9 | й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася | наша | преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків |
doc#14 | не прийняти <g/> . Не з уваги на його стаж і заслуги — | наша | суспільність не звикла до пошани заслуг <g/> , — а з |
doc#14 | . Так формулював це Шевченко <g/> , і так формулює це | наша | доба <g/> . Якщо вже оперувати цим поняттям <g/> . </p><p> Але я |
doc#15 | . </p><p> Пестить дід їх <g/> . </p><p> ( <g/> І. Нехода <g/> ) </p><p> Ось <g/> , скажімо <g/> , ця | наша | ринва <g/> : склепана воно з товстого заліза <g/> , її </p> |
doc#15 | присвійна конструкція ( <g/> воля пташок <g/> , слава | наша | <g/> ) <g/> . Але це <g/> , очевидно <g/> , факт і вплив пізніші <g/> , факт <g/> , |
doc#16 | як його підготувала й оформила вся дотогочасна | наша | історія <g/> , чого не могли змінити жадні |
doc#16 | її " <g/> за <g/> " і " <g/> проти <g/> " <g/> . І ось коли <g/> , здається <g/> , | наша | політична ідея почала приймати окреслену й |
doc#19 | — найпильніша <g/> , найповажніша <g/> , найгарячіша | наша | нужда <g/> . Поки інтелігенція наша буде без |
doc#19 | , найгарячіша наша нужда <g/> . Поки інтелігенція | наша | буде без літературно-наукової мови <g/> , поти |
doc#19 | свою некомпетентність <g/> , мовляв <g/> , « <g/> ет <g/> ! Не | наша | голова в тім <g/> » <g/> . У Нечуя-Левицького старий |
doc#19 | навіть макабричний гумор <g/> , якого майже не знала | наша | література XIX сторіччя <g/> . Згадаймо для |
doc#22 | малими човниками до Японії <g/> . І ми думаємо <g/> : ну <g/> , а | наша | черга <g/> , — завтра чи ( <g/> хоч би <g/> ! <g/> ) позавтра <g/> ? Михайло |
doc#22 | сьогоднішнім днем і думають про одне <g/> : коли | наша | черга <g/> ? </p><p> Чи треба сказати на кінець цього вступу <g/> , |
doc#22 | не менше зберегти <g/> . Принаймні <g/> , так нам говорить | наша | література <g/> , а ми бачили <g/> : якщо хто- небудь знає |