Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 надію третього тисячоліття <g/> . ( <g/> Песимізму наша конституція не забороняє <g/> . <g/> ) А може бути й те <g/> , що
doc#7 єдину школу <g/> , — в суті речі і ті і другі хочуть <g/> , щоб наша поезія « <g/> перебивала копію солодких руських
doc#9 , до Галичини взагалі <g/> . Аж до 1905 —1906 рр <g/> . наша літературна мова розвивається переважно на
doc#9 сказати б <g/> , ще не котирується <g/> . </p><p> Досить виразно ця наша характеристика сприйняття Кулішевої мови
doc#9 приймає його як програмове <g/> : « <g/> Отож нехай буде наша літературна мова й кованою <g/> . Скажемо так <g/> : нехай
doc#9 не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що наша літературна мова як молоде вино очиститься з
doc#9 й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася наша преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків
doc#14 не прийняти <g/> . Не з уваги на його стаж і заслуги — наша суспільність не звикла до пошани заслуг <g/> , — а з
doc#14 . Так формулював це Шевченко <g/> , і так формулює це наша доба <g/> . Якщо вже оперувати цим поняттям <g/> . </p><p> Але я
doc#15 . </p><p> Пестить дід їх <g/> . </p><p> ( <g/> І. Нехода <g/> ) </p><p> Ось <g/> , скажімо <g/> , ця наша ринва <g/> : склепана воно з товстого заліза <g/> , її </p>
doc#15 присвійна конструкція ( <g/> воля пташок <g/> , слава наша <g/> ) <g/> . Але це <g/> , очевидно <g/> , факт і вплив пізніші <g/> , факт <g/> ,
doc#16 як його підготувала й оформила вся дотогочасна наша історія <g/> , чого не могли змінити жадні
doc#16 її " <g/> за <g/> " і " <g/> проти <g/> " <g/> . І ось коли <g/> , здається <g/> , наша політична ідея почала приймати окреслену й
doc#19 — найпильніша <g/> , найповажніша <g/> , найгарячіша наша нужда <g/> . Поки інтелігенція наша буде без
doc#19 , найгарячіша наша нужда <g/> . Поки інтелігенція наша буде без літературно-наукової мови <g/> , поти
doc#19 свою некомпетентність <g/> , мовляв <g/> , « <g/> ет <g/> ! Не наша голова в тім <g/> » <g/> . У Нечуя-Левицького старий
doc#19 навіть макабричний гумор <g/> , якого майже не знала наша література XIX сторіччя <g/> . Згадаймо для
doc#22 малими човниками до Японії <g/> . І ми думаємо <g/> : ну <g/> , а наша черга <g/> , — завтра чи ( <g/> хоч би <g/> ! <g/> ) позавтра <g/> ? Михайло
doc#22 сьогоднішнім днем і думають про одне <g/> : коли наша черга <g/> ? </p><p> Чи треба сказати на кінець цього вступу <g/> ,
doc#22 не менше зберегти <g/> . Принаймні <g/> , так нам говорить наша література <g/> , а ми бачили <g/> : якщо хто- небудь знає