Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#58 Тепер він — наш більше <g/> , ніж її <g/> , і якщо спершу вона вкладала себе в нього <g/> , тепер ми не тільки витягаємо щось з нього <g/> , а й вкладаємо в нього себе <g/> .
doc#27 « <g/> Язик наш виведе наяв багато дечого такого <g/> , що по-московськи зроду не розкажеш <g/> , і сама московська словесність зацвіте новим цвітом <g/> » ( <g/> до Ґалаґана <g/> , 1857 <g/> ) <g/> .
doc#9 <p> Об'єктивна суть виступу І. Нечуя-Левицького <g/> , а тим самим і всієї дискусії <g/> , нагадує виступ того « <g/> сільського дописувача <g/> » <g/> , якого ще 1907 р. цитував Б. Грінченко <g/> : « <g/> Одкиньте набік всю Галичину <g/> , бо вона нам хоть і рідна сестра <g/> , рідніша конечно <g/> , як Московщина <g/> , але живе од нас далеченько <g/> , та ще до того вона <g/> , вештаючись між разними слов'янськими народами <g/> , ввела в свою літературу багато таких слів <g/> , що вони для нашого народу на перший час покажуться трудно понятними і чужішими од " <g/> московських <g/> " <g/> , бо з цими ми мусіли поневолі зріднитися <g/> »2. Так і тільки так стояло питання <g/> : Галичина або Москва <g/> , інкорпорація в літературну мову галицьких елементів — або сповнення літературної мови позиченнями чи кальками з російської мови <g/> ?
doc#40 У нашій літературі були великі майстрі такого ідіоматичного стилю <g/> .
doc#81 <p> Склалося так <g/> , що вже геть пізніше <g/> , по війні <g/> , наші долі — але не ми особисто — знов зустрілися <g/> , і то так <g/> , що він <g/> , напевне <g/> , думав про мою чорну невдячність <g/> .
doc#70 Та часу мало <g/> , й мусимо перестрибувати до наших днів <g/> .
doc#11 Минув той час <g/> , коли була чеська проза читвом для підстаркуватих милих бабусь із чеськмовних містечок <g/> , а поза тими бабусями ніхто не знав ні « <g/> Бабічки <g/> » Божени Нємцової <g/> , ні « <g/> Песиголовців <g/> » Алоіза їраска <g/> , як нульовим був світовий курс наших « <g/> Батюшків <g/> » або « <g/> Волів <g/> » <g/> .
doc#57 Але може не випадково <g/> , свідомо чи не свідомо <g/> , Жук у своїх творах повертається до ідеї церкви-фортеці <g/> , — в наші часи <g/> , коли загрожена віра і коли загрожена нація <g/> ?
doc#81 У нашому домі нічого польського не було <g/> .
doc#53 Далі подаються три молитви — Отче наш <g/> , Символ віри і молитва Єфрема Сирина <g/> , усі три вже цілковито церковнослов'янські <g/> , як уживалося в церковній практиці тогочасної російської православної церкви <g/> .
doc#59 Над руїнами вчорашніх ідеологій <g/> , над руїною вчорашньої людини <g/> , — а мусімо визнати <g/> , що це руїна <g/> , в які б сучасні партійні шати вона не рядилась і якими б вивісками себе не обвішувала <g/> , — відбувається ще прихований процес законення <g/> , розвитку й формування нової нашої людини <g/> .
doc#22 Її поставила наша література <g/> .
doc#57 Наш обряд <g/> , візантійський <g/> , каже він <g/> , кладе притиск саме на невидиме <g/> , не на знання й бачення <g/> , а на віру <g/> .
doc#3 Більшість дослідників і популяризаторів просто не помічають чи воліють не помічати еволюції наших конструкцій <g/> , мимохідь кинуть словечко про те <g/> , що вони звуть традиційно « <g/> збірними числівниками <g/> » ( <g/> хоч які ті числівники сьогодні далекі від збірности <g/> ) і на тому ставлять крапку <g/> .
doc#40 Одна з них ( <g/> у нашому прикладі « <g/> сказала Мар'яна« <g/> ) належить самому мовцеві <g/> , друга — безпосередньо відтворює чиїсь слова <g/> .
doc#30 Та ще потішає портретна ґалерія наших гетьманів на наших таки грошах6 <g/> …
doc#31 Далі виринає « <g/> рантьє нової формації — непман <g/> » <g/> , але це все той самий наш старий знайомий <g/> .
doc#81 Повернувшися до Ленінµраду <g/> , він відновив наше листування <g/> .
doc#73 Тож і ми тепер <g/> , щоб оцінити позитивні і неґативні сторони українського письменства перших повоєнних років на еміґрації <g/> , повинні звернутися до бодай короткого й побіжного перегляду тематики <g/> , проблематики і стилістичних прямувань нашої літератури <g/> .
doc#59 <p> Або ось розмови дезертира з ув'язненою Ларисою <g/> : « <g/> Вона питалась мене <g/> , вона шепотом перепалювала чавун дверей <g/> : а в лісах наші <g/> , а наші йдуть <g/> , а вже скоро <g/> , скоро кінець <g/> , щоб ні одного чужака на нашій землі <g/> , в наших містах <g/> » <g/> … </p>