Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Трохи більше церковнослов'янізмів можна знайти лише в гумористичних та сатиричних віршах <g/> , таких як <g/> , наприклад <g/> , « <g/> Великомученице кумо <g/> » <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , « <g/> Умре муж велій <g/> » <g/> , де вони відіграють явно пародійну ролю і мають антицерковне спрямовання <g/> .
doc#1 У вірші « <g/> Доля <g/> » ( <g/> 1858 <g/> ) поет так звертається до своєї долі <g/> : </p><p> Ходімо дальше <g/> , дальше слава <g/> , </p><p> А слава — заповідь моя <g/> . </p>
doc#1 » від 3 листопада 1860 р. <g/> , і <g/> , до певної міри <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , 1860 р. <g/> ) <g/> .
doc#3 <p> </doc> </p><p> Року Божого 1952 <g/> , без малого півсторіччя тому <g/> , вийшла моя книжка про український числівник на загальнослов'янському тлі <g/> .
doc#3 Ніякої реакції моя книжка не викликала <g/> . </p>
doc#3 <p> Щоправда <g/> , моя книжка вийшла у далекій Швеції <g/> , вона була написана та надрукована іноземною німецькою мовою <g/> .
doc#3 <p> Книжка моя ледве чи відома тут присутнім <g/> .
doc#4 ; </p><p> ( <g/> « <g/> Кінець мандрівки <g/> » <g/> ) </p><p> то це спалах енергії у єднанні зі світом <g/> : </p><p> Я не сію і не збираю <g/> , </p><p> бідна хата в чужині моя <g/> , </p><p> але світ від краю до краю </p><p> належить таким <g/> , як я. </p><p> Сходить сонце щодня уранці <g/> , </p><p> заростає квіттям земля </p><p> для дітей <g/> , для бурлак <g/> , для коханців <g/> , </p><p> для таких <g/> , як я. </p><p> ( <g/> « <g/> Безпричальність <g/> » <g/> ) </p><p> Так <g/> , « <g/> спокій зрілих літ <g/> » — це не просто спокійна констатація <g/> , це ціле багатство настроїв <g/> , переживань <g/> , охоплень довколишнього світу <g/> .
doc#6 Я добре знав <g/> , що малярство — моя майбутня професія <g/> , мій щоденний хліб <g/> .
doc#9 У головному моя праця була виконана <g/> , але тут і там щось треба було ще перевірити <g/> , щось додати <g/> .
doc#9 троянда <g/> » <g/> , V <g/> , 49 <g/> ) <g/> ; зарібок ( <g/> « <g/> Мій гіркий зарібок <g/> » - « <g/> У пущі <g/> » <g/> , IX <g/> , 105 <g/> ) <g/> ; довг ( <g/> « <g/> Моя родина заплатила Кривавий довг <g/> » — « <g/> Адв <g/> .
doc#12 : єдиний <g/> , юрба <g/> , яблуко <g/> , моє <g/> , мою <g/> , моя <g/> , п'є <g/> , п'ю <g/> , об'ява <g/> .
doc#15 Саме такі приклади її можна знайти в Буслаєва <g/> , як от <g/> : </p><p> А то <g/> , господине <g/> , сьча лЬсь моя ( <g/> " <g/> я зрубаю цей ліс <g/> " <g/> , 1318 <g/> ) <g/> ; </p><p><g/> …
doc#15 , V <g/> , с. 147 <g/> ) </p><p> В іншому місці знаходимо в Тимченка ще цілком збережені посесивні конструкції <g/> , виписані з фолкльорного матеріялу <g/> : </p><p> Тепер моє гуляннячко ( <g/> " <g/> я гуляю <g/> " <g/> ) <g/> , тепер моя воля ( <g/> " <g/> я вільна <g/> " <g/> ) </p><p> ( <g/> Гол <g/> .
doc#15 , с. 32 <g/> ) </p><p> Та коли б я знав <g/> , що смерть моя [ <g/> " <g/> що я умру <g/> " <g/> ) <g/> , велів би талярами обсипати <g/> . </p>
doc#15 <p> Сама невідповідність роду присудка і іменника-підмета ( <g/> конструкції типу <g/> : " <g/> моя січа было <g/> " <g/> ) <g/> , яка може здивувати незвиклого до таких форм читача <g/> , сприяла тому <g/> , що іменник переставав сприйматися як граматично-незалежний центр речення <g/> , кам'янів і перетворювався на незмінне слово <g/> , що прилягає до дієслова <g/> .
doc#19 <p> До вас думка моя лине <g/> , над вами витає <g/> , </p><p> Бо там <g/> , бачу <g/> , жизть бурує <g/> , там народ рухає <g/> ! </p>
doc#19 У найпесимістичнішій поезії « <g/> Думки засланця <g/> » <g/> , знаній нам з редакції 1877 року <g/> , де поет доходить розпучливого висновку про неминучу марну смерть <g/> , про те <g/> , що йому « <g/> слави собі і Україні добра не надбать <g/> » <g/> , за звичною для тогочасної української літератури темою все таки <g/> , навіть у самому зверненні до смерти <g/> , звучить хвала життю <g/> : </p><p> Ой <g/> , підожди ж ще хоч рік <g/> , моя любая <g/> ! </p>
doc#19 У Мови кількісно переважають властиві для « <g/> ІІІевченкової <g/> » ніколи пісенні ритми з більш-менш виразною їх тонізацією в напрямі амфібраху ( <g/> « <g/> Три деревини <g/> » <g/> , « <g/> Кониському <g/> » <g/> ) <g/> , дактилю ( <g/> « <g/> Думи засланця <g/> » <g/> , « <g/> Напровесні <g/> » <g/> ) <g/> , а найчастіше хорею ( <g/> « <g/> Буря виє <g/> » <g/> , « <g/> Не пустуй <g/> , моя голубко <g/> » і більшість інших творів <g/> ) <g/> .
doc#20 Моя мати теж була освіченіша від неї <g/> , але вони не говорили на літературні теми <g/> , сиплючи іменами й назвами <g/> , вони могли мати між собою жіночі розмови — трохи побутових <g/> , трохи спогадів <g/> , трохи теревенів-пліток <g/> , і це <g/> , думаю <g/> , повертало Марусі душевну рівновагу <g/> .