Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 Вона робитиме з прикметників то прислівники <g/> , то дієслова <g/> : </p><p> На моїх грядках барвінок </p><p> позатикувався с и н ь о. </p><p> Ось троянда р о ж е в і є. </p><p> Вона й далі копичитиме іменники без окреслень <g/> : </p><p> А на галявах <g/> , мов сміття <g/> , </p><p> чарівного зілля <g/> , квіття <g/> . </p>
doc#6 Кажучи про спогади зі свого дитинства <g/> , він пише <g/> : “ <g/> Багато з цих образів стали символами в моїх ближчих до сюрреалізму творах <g/> ” ( <g/> 66 <g/> ) <g/> .
doc#6 Спостереження над поведінкою тварин “ <g/> кінець-кінцем створили основу для багатьох символів у моїх картинах з посланням <g/> ” ( <g/> 68 <g/> ) <g/> .
doc#6 У своїй автобіографії він <g/> , як ми вже бачили <g/> , говорить про те <g/> , що образи його дитинства “ <g/> ставали символами в моїх сюрреалістичних творах <g/> ” ( <g/> 69 <g/> ) <g/> .
doc#9 На це склалося кілька обставин <g/> : і знав він українськомовні справи краще від моїх харківських учителів <g/> , знав не тільки ззовні <g/> , а й зсередини <g/> , і був він єдиним тоді на Україні носієм ідей і метод Празького лінгвістичного гуртка <g/> , де мав не одну нагоду спілкуватися з « <g/> самим <g/> » Ніколаєм Трубецьким <g/> , ну і <g/> , нарешті <g/> , посідав він у свої тоді 63 роки ту незбагненну рису людяності <g/> , що її найкраще окреслює французьке слово шарм <g/> .
doc#9 Та й взагалі від цих заяв один крок до принципового проголошення мішаного ( <g/> щодо українських говірок <g/> ) характеру основи української літературної мови — і Олена Пчілка робить цей крок <g/> , вимагаючи крутого розширення бази літературної мови <g/> : </p><p> « <g/> Між іншими непевностями в моїх спробунках знайдуть <g/> , може <g/> , діялектну мішанину <g/> : справді ж бо уживаю разом з лівобережним складом різні чисто правобережні форми ( <g/> лаписька <g/> , ручиська <g/> , назвисько або такі слова <g/> , як відомий <g/> , переконатись тощо <g/> ) <g/> .
doc#9 — Після моїх пояснень він і каже <g/> : </p><p> — От і треба було так і сказати <g/> : " <g/> С теченієм Бремені наше движеніє приняло такії розміри і форму <g/> , що правительство наше <g/> " і т. д.» <g/> .
doc#9 З моїх студентських років я міг би згадати студента Ч. <g/> , харків'янина <g/> , який одначе намагався максимально наблизити свою мову до галицької <g/> , причому <g/> , пригадую <g/> , форма слова коритар замість звичного коридор <g/> , здаючися смішною й недоречною <g/> , перетворилася просто на його прізвище серед колег <g/> . </p>
doc#10 Поділюся тут зібраним <g/> , сподіваючися <g/> , що інші згодом доповнять його іншими фактами <g/> , а може й відсіють дещо <g/> , — бож пам'ять людська завжди може помилитися <g/> , а частина моїх даних спирається на спогади самовидців <g/> . </p>
doc#15 Будь повік такою </p><p> для серця <g/> , для очей моїх <g/> . </p>
doc#19 А я вже знаю <g/> , що вона не мине моїх рук <g/> . </p>
doc#20 Розтлінне <g/> , зґвалтоване місто в ті холодно-гнилі дні моїх поневірянь <g/> , здавалося <g/> , не мало більше праведників <g/> .
doc#20 Ми не заповняли ніяких анкет <g/> , у нас не питали про родовід і професію <g/> , тільки коротко запитали <g/> , чому до Львова <g/> , і <g/> , діставши відповідь <g/> , що маємо там рідних ( <g/> що </p><p> було брехня <g/> ) <g/> , і знайомих ( <g/> що була брехня в випадку моїх супутників <g/> ) <g/> , зажадали наші пашпорти і за яких п'ять чи десять хвилин ми одержали їх назад з новими штампами Там говорилося <g/> : </p><p> « <g/> Зголосився 18 лютого 1943 р. в міській комендантурі Києва і спрямований далі до Львова <g/> .
doc#20 І характеристичний деталь <g/> : деякі з моїх курсів були обов'язкові <g/> .
doc#21 При моїх з ним зустрічах в Америці незмінною темою його було <g/> , як оце його запросили чи мають запросити туди чи сюди — до якоїсь там ґалерії <g/> , на якусь там виставку <g/> , до якогось там видавництва <g/> , як власники ґалерій чи куратори музеїв утворили кліки і не пускають до кліки не належних до неї <g/> …
doc#21 <p> Особисто я в Америці зобов'язаний Гніздовському обкладинкою до першої збірки моїх літературно-критичних статтей “ <g/> Не для дітей <g/> ” <g/> , 1964. Я був тоді невдоволений <g/> .
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Близнята <g/> » <g/> ) </p><p> Не ритм революційних хвиль <g/> , а ритм старих степових шляхів воліє поет знаходити в житті і в поезії <g/> , визнаючи <g/> , що <g/> , відкладені з дитячих вражень <g/> , </p><p> В моїх ушах відрипуються досі </p><p> Тягучі ритми ярмаркових « <g/> куч <g/> » <g/> . </p>
doc#30 Поперше <g/> , Ваш безумно відважний крок — вислати листа поштою — увінчався успіхом <g/> , і лист у моїх руках <g/> .
doc#30 Хоч вона й роздратує — більше <g/> , ніж досі — моїх досить численних доброзичливців <g/> , нових лаврів у мій вінець вона не вплете <g/> , і полювати на те число журналу Вам не треба буде <g/> . </p>
doc#30 <p> Ваша згадка про тритомник Камю і то українською мовою в « <g/> Фоліо <g/> » роз'ятрила всі мої рани на всіх моїх серцях <g/> .