Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Азіатський мій край <g/> ! </p>
doc#1 Іван Франко <g/> , посилаючи Уляні Кравченко примірник « <g/> Марії <g/> » <g/> , писав <g/> : « <g/> Єсть се <g/> , по моїй думці <g/> , найкраща перла нашої поезії <g/> , — чигайте її <g/> , і вчитуйтесь добре <g/> , і пильно придивляйтесь <g/> , як можна речі <g/> , на око прозаїчні <g/> , піднести до високої поези <g/> , як можна малими средствами <g/> , кількома простими словами викликати велике враження <g/> » 1. </p><p> Як « <g/> Марія <g/> » <g/> , так і « <g/> Неофіти <g/> » творять враження універсальносте <g/> .
doc#1 Трохи більше церковнослов'янізмів можна знайти лише в гумористичних та сатиричних віршах <g/> , таких як <g/> , наприклад <g/> , « <g/> Великомученице кумо <g/> » <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , « <g/> Умре муж велій <g/> » <g/> , де вони відіграють явно пародійну ролю і мають антицерковне спрямовання <g/> .
doc#1 У вірші « <g/> Доля <g/> » ( <g/> 1858 <g/> ) поет так звертається до своєї долі <g/> : </p><p> Ходімо дальше <g/> , дальше слава <g/> , </p><p> А слава — заповідь моя <g/> . </p>
doc#1 » від 3 листопада 1860 р. <g/> , і <g/> , до певної міри <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , 1860 р. <g/> ) <g/> .
doc#1 Вони були цілком ясно зформульовані в його « <g/> посланії <g/> » « <g/> І мертвим <g/> , і живим <g/> , і ненарожденним землякам моїм <g/> …
doc#1 » — тобто ще 1845 р. в його концепції національного єднання <g/> , не революції <g/> : </p><p> Обніміте ж <g/> , брати мої <g/> , </p><p> Найменшого брата <g/> , — </p><p> Нехай мати усміхнеться <g/> , </p><p> Заплакана мати <g/> . </p>
doc#2 Вона робитиме з прикметників то прислівники <g/> , то дієслова <g/> : </p><p> На моїх грядках барвінок </p><p> позатикувався с и н ь о. </p><p> Ось троянда р о ж е в і є. </p><p> Вона й далі копичитиме іменники без окреслень <g/> : </p><p> А на галявах <g/> , мов сміття <g/> , </p><p> чарівного зілля <g/> , квіття <g/> . </p>
doc#3 <p> </doc> </p><p> Року Божого 1952 <g/> , без малого півсторіччя тому <g/> , вийшла моя книжка про український числівник на загальнослов'янському тлі <g/> .
doc#3 Ніякої реакції моя книжка не викликала <g/> . </p>
doc#3 <p> Щоправда <g/> , моя книжка вийшла у далекій Швеції <g/> , вона була написана та надрукована іноземною німецькою мовою <g/> .
doc#3 <p> Книжка моя ледве чи відома тут присутнім <g/> .
doc#3 В обох досі виданих томах ДУМ конструкціям типу двоє речень приділено по мапі <g/> , 275 ( <g/> почасти і 274 <g/> ) в томі 1 і 258 в томі 2. Оминаючи деталі <g/> , в цілому ці мапи прекрасно збігаються з моїм матеріялом <g/> , ексцерпованим з творів красного письменства і обговореним на початку цього мого звідомлення <g/> .
doc#3 В обох досі виданих томах ДУМ конструкціям типу двоє речень приділено по мапі <g/> , 275 ( <g/> почасти і 274 <g/> ) в томі 1 і 258 в томі 2. Оминаючи деталі <g/> , в цілому ці мапи прекрасно збігаються з моїм матеріялом <g/> , ексцерпованим з творів красного письменства і обговореним на початку цього мого звідомлення <g/> .
doc#4 <p> Підсумовуючи <g/> , отже <g/> , цей свого роду пролог до моєї статті ( <g/> не обов'язковий <g/> , як усі прологи <g/> !
doc#4 Присягаюся <g/> , — мало не кожний рядок і старих і нових поезій я зважував <g/> , чи не надається він на назву моєї статті <g/> .
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 У продовженні такий самий контраст <g/> , як у перед тим наведеному вірші <g/> : </p><p> Десь далеко — його Переяслав <g/> , під Шевченком — моє село <g/> . </p>
doc#4 Але приймім другу можливість <g/> , бо воно буде приємне для видавців <g/> , а ще й тому <g/> , що воно ніби підтримує мою тезу про щоденниковий характер або маску поезій Наталі Лівицької-Холодної <g/> . </p>
doc#4 ; </p><p> ( <g/> « <g/> Кінець мандрівки <g/> » <g/> ) </p><p> то це спалах енергії у єднанні зі світом <g/> : </p><p> Я не сію і не збираю <g/> , </p><p> бідна хата в чужині моя <g/> , </p><p> але світ від краю до краю </p><p> належить таким <g/> , як я. </p><p> Сходить сонце щодня уранці <g/> , </p><p> заростає квіттям земля </p><p> для дітей <g/> , для бурлак <g/> , для коханців <g/> , </p><p> для таких <g/> , як я. </p><p> ( <g/> « <g/> Безпричальність <g/> » <g/> ) </p><p> Так <g/> , « <g/> спокій зрілих літ <g/> » — це не просто спокійна констатація <g/> , це ціле багатство настроїв <g/> , переживань <g/> , охоплень довколишнього світу <g/> .