Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Моїх діток забавляй <g/> !
doc#81 <p> Мою ілюзію посилював радянський спосіб інформації про рух фронту <g/> , певніше — брак такої інформації <g/> .
doc#15 Це такі речення <g/> , як <g/> : </p><p> Ой як лиштва подереться <g/> , пишання минеться ( <g/> " <g/> моє пишання = я не </p><p> пишатимусь <g/> " <g/> ) <g/> .
doc#62 <p> Ось ставлення до Галичини <g/> : " <g/> Мій запас політичних інстинктів увесь пішов на галицькі справи <g/> , які малі <g/> , але в них бачиш принаймні точку прикладання сили <g/> " ( <g/> 1891 <g/> ) і іншим разом <g/> : " <g/> Бачу <g/> , що тамтешня галицька порода поліпшується <g/> , хоч поволі <g/> " ( <g/> 1887 <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 <p> Сама невідповідність роду присудка і іменника-підмета ( <g/> конструкції типу <g/> : " <g/> моя січа было <g/> " <g/> ) <g/> , яка може здивувати незвиклого до таких форм читача <g/> , сприяла тому <g/> , що іменник переставав сприйматися як граматично-незалежний центр речення <g/> , кам'янів і перетворювався на незмінне слово <g/> , що прилягає до дієслова <g/> .
doc#47 <p> Більше <g/> , одначе <g/> , спільного <g/> , що вже тут описане в мові про « <g/> Тугу <g/> » <g/> , починаючи від переважної хореїчности ( <g/> але <g/> , повторю <g/> , ямб автоматично <g/> , коли виринає героїчний мотив — як от у « <g/> Соняшнику <g/> » <g/> ) і кінчаючи шуканням згаслого <g/> , минулого неповоротного світу <g/> , осуга манерности <g/> , перебільшеної дитинности </p><p> ( <g/> Мій ясминчику <g/> , мій дусю <g/> ) <g/> , </p><p> надуживання вигуків і повторів <g/> , нагромадження пестливих форм <g/> : </p><p> — Підемо до стриєчка <g/> , </p><p> де вже коломиєчка </p><p> джухи <g/> , джухи <g/> , джухи <g/> , джух <g/> ! </p>
doc#81 Раптом моя нога здерев'яніла <g/> , моє серце ( <g/> моя <g/> , моє <g/> !
doc#62 кохання <g/> , року Божого 1924-го <g/> , не може не тяжіти знання того <g/> , якою мірою Маланюк був людиною і поетом пози - коли він гримів мало не ветхозавітними ієреміядами проти сучасників у своєму " <g/> Посланії <g/> " <g/> , з гіперболізованими пантелеймоно-кулішівськими інтонаціями викликав спроституйованих <g/> , мовляв <g/> , предків і саму батьківщину - " <g/> повію ханів і царів <g/> " <g/> , " <g/> втіху ката і матір яничар <g/> " <g/> , коли він проголошував себе - не помічаючи елементів комізму у вибраній позі - " <g/> напруженим <g/> , незломно-гордим імператором Залізних строф <g/> " [ <g/> * <g/> ] <g/> , - а в житті ж він більше скидався ( <g/> моє враження з особистих контактів із ним <g/> , правда <g/> , в пізніші часи <g/> , коли йому вже було під п'ятдесят <g/> , на плюшевого ведмедика <g/> ) <g/> .
doc#81 Перепустку перевірено <g/> , Збруч проїхано безперешкодно <g/> , хіба з збільшеним темпом биття серця <g/> , ось я в Стрию ( <g/> моє перше « <g/> західнє <g/> » місто — огидне враження <g/> : мале брудне містечко <g/> , багно широкого базарного майдану <g/> , сморід вигнаної на продаж худоби <g/> ) <g/> , ось у Моршині <g/> , такому відмінному від « <g/> рідних <g/> » курортів Криму й Кавказу <g/> , і ось другого дня я повертаюся до Львова <g/> , перед тим тільки проскоченого <g/> , іду до міліції <g/> , щоб дістати якесь житло <g/> , а отже <g/> , й дозвіл на житло <g/> , і тут довідуюся <g/> , що моя перепустка видана не на Західну Україну взагалі <g/> , а дуже конкретно на Дрогобицьку область <g/> .
doc#81 Усе самі маски <g/> , але в одежі й антуражі всього <g/> , як у житті <g/> , але <g/> , звісно <g/> , мінус те <g/> , про що не говорять <g/> , — життя надголодь у місті і голод на селі <g/> , нестерпні житлові умови ( <g/> мої вісім квадратових метрів на двох <g/> !
doc#94 Те <g/> , що буде сказане тут <g/> , — це лише стільки <g/> , скільки обіцяє наголовок <g/> , — міркування дещо загальнішого характеру ( <g/> моїми вчителями були Освальд Шпенґлер <g/> , Ортеґа-і-Ґассет <g/> , Бенедетто Кроче <g/> , але не зазіхаю на їхній рівень і глибину <g/> ) <g/> , зроблені на берегах хроніки поточних подій <g/> .
doc#9 ) <g/> ; « <g/> Збагнітував ( <g/> Бог <g/> ) мою велику славу <g/> » ( <g/> І <g/> , 362 <g/> ) <g/> ; « <g/> Вергати на неї укоризни <g/> » ( <g/> II <g/> , 174 <g/> ) <g/> . </p>
doc#101 Практично кажучи <g/> , біографічно беручи <g/> , найбільший вплив на мене справив <g/> , мабуть <g/> , мій кузен <g/> , який був років на 20 — 25 старший від мене і був нареченим ( <g/> неофіційним <g/> , до того не дійшло <g/> ) моєї старшої сестри <g/> .
doc#15 ( <g/> І. Котляревський <g/> ) </p><p> Моє слово тихо-сумне <g/> , богобоязливе <g/> , </p><p> Згадається - і дівоче серце боязливе </p><p> Стрепенеться <g/> , як рибонька <g/> , і мене згадає <g/> … </p>
doc#82 <p> Мої друзі в Києві <g/> , Харкові <g/> , Львові кажуть мені <g/> , що на Україні я дебютант і тому треба було б <g/> , щоб сказав слово про себе <g/> .
doc#81 ) <g/> , мої віршовані переклади забирали мене на кілька хвилин чи годин з неутульного навколишнього світу до іншого <g/> , кращого <g/> .
doc#30 <p> 11 березня '97 </p><p> Дорога ОКСАно ( <g/> читайте Оксано <g/> ) <g/> , </p><p> моя бідолашна машинка й далі виробляє свої коники — я думав <g/> , шо після мого попереднього листа я буду відлучений від церкви <g/> , але ні <g/> , церква милостива <g/> , і замість громохких прокльонів мені даровано привілей популярного всепрощення й Божої ласки <g/> .
doc#99 Колись я писав про еволюцію теми прощання в українській поезії від Левка Боровиковського й Олени Пчілки до Юрія Тарнавського ( <g/> « <g/> Третя сторожа <g/> » <g/> , моя <g/> , 1993 <g/> ) <g/> .
doc#81 Більшою статтею були мої уваги про працю Євгена Пеленського « <g/> Шевченко-клясик <g/> » <g/> , моя полеміка з автором <g/> .
doc#81 Скажу <g/> , одначе <g/> , що коли вже геть пізніше <g/> , 1953 року і вже в Америці <g/> , моя мати померла <g/> , я знов <g/> , тільки з куди більшою силою <g/> , зазнав того ж болю сирітства <g/> , виставлености на чужий світ і безпорадности супроти нього з його методами Вичлінського <g/> , як тоді <g/> , на вістку про зникнення Булаховського <g/> .