Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Тональність поезії « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> …
doc#1 Еволюція стилю <g/> , яку МИ ДОСЛІДИЛИ <g/> , - перехід під деструктивного <g/> , сум'ятного СТИЛЮ <g/> , ДО СТИЛЮ зосередженого <g/> , монолітного і гармонійного - означала не лише зміну форми <g/> .
doc#1 У Біблії образи жаху й кари знаходимо тільки у двох віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p>
doc#1 У Біблії образи жаху й кари знаходимо тільки у двох віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p>
doc#1 Не сокиру <g/> , а тільки книжку ми бачимо в основі образу апостола правди і науки <g/> . </p>
doc#1 Однак якби нам хотілося звести його ідеї 1860 р. в одне логічне ціле <g/> , то можна було б їх викласти приблизно так <g/> : він сподівався <g/> , що зміна несправедливого устрою життя настане тоді <g/> , коли з'явиться апостол правди і науки <g/> .
doc#1 Це гріх відмови від статевого життя <g/> , гріх неприйняття життя <g/> , неповного користання з усіх благ <g/> , які воно нам дає <g/> .
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї романтичної атмосфери шторму і злив <g/> , яка була властива ранньому Т. Шевченкові <g/> ; природа <g/> , над якою постійно світить лагідне сонце <g/> , що <g/> , здається <g/> , ніколи не заходить і не ховається за хмари <g/> .
doc#1 Проте весь його поетичний доробок <g/> , як ми знаємо <g/> , охоплює щонайменше якихось п'ятнадцять років <g/> , якщо не рахувати безплідних років заслання <g/> , коли він нічого не написав <g/> .
doc#2 Василь Барка знайшов у її творчості « <g/> погляд з яким діти приходять від незнаного нам янгольського поля 1 знаходять наш світ новим <g/> , свіжим <g/> , цікавим <g/> » <g/> .
doc#2 Євген Маланюк зустрів її на стежці своєї « <g/> Прощі <g/> » і обдарував нас повним грації й глибини мініятюрним портретом поетки <g/> : 1 </p><p> Аж пуща зашумить волинська <g/> , </p><p> И на оксамит і злотоглав </p><p> В сап'янцях легких Лятуринська </p><p> Виходить годувати пав <g/> . </p>
doc#2 Хіба Дунай коло гирла <g/> , синонім моря в слов'янському фолкльорі <g/> , схожий на той ледь помітний струмочок <g/> , що багато з нас спостерігало в Баварії <g/> , — спитаємо ми <g/> .
doc#2 Хіба Дунай коло гирла <g/> , синонім моря в слов'янському фолкльорі <g/> , схожий на той ледь помітний струмочок <g/> , що багато з нас спостерігало в Баварії <g/> , — спитаємо ми <g/> .
doc#2 Хіба тік би Дунай до Чорного моря <g/> , якби не той струмочок <g/> , — можуть відповісти нам наші противники <g/> . </p>
doc#2 І може б ми й повірили в тільки історичність цієї людини <g/> , якби дивним дивом не накладалося на цей комплекс почуттів ще одне <g/> : почуття рокованости <g/> .
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>
doc#2 Але не це головне в створенні власного стилю і власного світу <g/> , що його ми залюбки погоджуємося вмістити в перші віки нашої передісторії <g/> . </p>
doc#2 « <g/> Було червоне поле бою <g/> » <g/> , — більше ні слова про перебіг битви <g/> , але ми бачимо його <g/> .
doc#2 Рідко з'являються прикметники <g/> : </p><p> Нам любо жити в Переяславі <g/> . </p>