This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 | ритм <g/> . </p><p> Тональність поезії « <g/> Чи не покинуть | нам | <g/> , небого <g/> … » — жартівливо-сумна <g/> . При всій любові |
doc#1 | року його життя <g/> . Еволюція стилю <g/> , яку | МИ | ДОСЛІДИЛИ <g/> , - перехід під деструктивного <g/> , |
doc#1 | знаходимо тільки у двох віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе | нас | <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо |
doc#1 | віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити | ми | на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже |
doc#1 | соціяльного устрою <g/> . Не сокиру <g/> , а тільки книжку | ми | бачимо в основі образу апостола правди і науки <g/> . </p> |
doc#1 | тонкощі його анітрохи не хвилювали <g/> . Однак якби | нам | хотілося звести його ідеї 1860 р. в одне логічне |
doc#1 | , неповного користання з усіх благ <g/> , які воно | нам | дає <g/> . Це гріх целібату <g/> , що його поет називає — |
doc#1 | <p> Кругом хатини насаджу <g/> … </p><p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть | нам | <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що |
doc#1 | кожен <g/> . Проте весь його поетичний доробок <g/> , як | ми | знаємо <g/> , охоплює щонайменше якихось |
doc#2 | « <g/> погляд з яким діти приходять від незнаного | нам | янгольського поля 1 знаходять наш світ новим <g/> , |
doc#2 | зустрів її на стежці своєї « <g/> Прощі <g/> » і обдарував | нас | повним грації й глибини мініятюрним портретом |
doc#2 | на той ледь помітний струмочок <g/> , що багато з | нас | спостерігало в Баварії <g/> , — спитаємо ми <g/> . Хіба тік |
doc#2 | багато з нас спостерігало в Баварії <g/> , — спитаємо | ми | <g/> . Хіба тік би Дунай до Чорного моря <g/> , якби не той |
doc#2 | , якби не той струмочок <g/> , — можуть відповісти | нам | наші противники <g/> . </p><p> Початкова тема Лятуринської |
doc#2 | людина <g/> , відтворена на княжій емалі <g/> . І може б | ми | й повірили в тільки історичність цієї людини <g/> , |
doc#2 | , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , | ми | охоче погоджуємося приписати її печерній чи |
doc#2 | її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як | ми | це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в |
doc#2 | власного стилю і власного світу <g/> , що його | ми | залюбки погоджуємося вмістити в перші віки |
doc#2 | бою <g/> » <g/> , — більше ні слова про перебіг битви <g/> , але | ми | бачимо його <g/> . « <g/> Лише в один кінець сліди <g/> » <g/> , — тут |
doc#2 | — мова поетки <g/> . Рідко з'являються прикметники <g/> : </p><p> | Нам | любо жити в Переяславі <g/> . </p><p> Іде сюди із Греків овоч </p><p> і |