Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#94 Усім нам у пам'ятку заклик Хомейні вбити автора антибожої книжки <g/> .
doc#76 ) </p><p> Тут ми дійшли майже до нашої доби <g/> .
doc#40 <p> Присвійні займенники загалом відповідають особовим за схемою <g/> : я — мій <g/> , ти — твій <g/> , він <g/> , воно — його <g/> , вона — її <g/> , ми — наш <g/> , ви — ваш <g/> , вони — їх ( <g/> ній <g/> ) <g/> .
doc#81 І ніколи було і нікуди <g/> , бо більшість з нас тулилася кожний з родиною в одній кімнаті <g/> .
doc#84 на острові <g/> , ми на материку <g/> . </p><p> Але парадоксальність нашого становища в тому <g/> , що ми одночасно мусімо будити елементарну національну свідомість і закликати до національної виключности <g/> , закликати до національної
doc#81 Про це я казав Левченкові ще в Красному Лимані <g/> , коли ми безнадійно проводили мимохідні поїзди сумними <g/> , а може <g/> , й трохи радісними ( <g/> бож ми зробили своє <g/> , ми хотіли на схід <g/> , але не можна <g/> , не можна <g/> , вертаймося додому <g/> !
doc#81 Після його зголошення до війська він зі мною не зустрівся <g/> , і ми вже відтоді не бачилися <g/> .
doc#81 Ми уникали теми майбутньої німецької окупації <g/> , може <g/> , тому <g/> , що це було політично небезпечне <g/> , а ще більше тому <g/> , що мій новий приятель <g/> , з яким я познайомився на лавці в садку-горуді <g/> , був делікатної і обережної вдачі і уникав похмурих тем <g/> .
doc#5 Тим то поезія захоплює нас <g/> , хоч і не витримує розумової критики <g/> » <g/> .
doc#52 І узагальнення <g/> : про уніформи — « <g/> Нам видається <g/> , що ми вдягаємося <g/> , але в дійсності ми оголюємося <g/> , ми показуємо <g/> , чого ми варті <g/> » ( <g/> с. 180 <g/> ) <g/> ; і остаточний вирок собі — « <g/> І чому треба звалитися на таборове дно <g/> , щоб збагнути своє вбозтво <g/> ?
doc#81 Я не раз бачив його в Літературно-мистецькому клюбі <g/> , але не викликало симпатії ні його характеристичне і виняткове неµроїдно- <g/> , ляпоноїдно-квазімодне обличчя ( <g/> ми ж тут при расах <g/> !
doc#14 <p> Перемога була б остаточною <g/> , якби поет часом не зривався в катеринковий ритм і апокаліптичні теми — « <g/> У час <g/> , що не має імення й над нами грозою завис <g/> » — « <g/> Ані вістки від вас ми не маєм <g/> » <g/> … </p>
doc#15 А називні речення в цих випадках <g/> , як ми бачили <g/> , перебувають у стадії переоформлення з членів ряду в називне самостійне речення <g/> , але не переоформилися остаточно <g/> .
doc#9 І далі <g/> : « <g/> Під час <g/> , коли на Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошною інтелігенцією <g/> , то в Галичині говорять ним як в простій хаті <g/> , так і в найелегантніших і найвищих сальонах <g/> »1. </p><p> Все це були незаперечні факти <g/> , не позначатися на розвитку мови вони не могли <g/> , впливи Галичини на загальноукраїнську літературну мову вони робили дійовими — і тому автор мав цілковиту рацію <g/> , роблячи в своїй статті такий висновок <g/> : « <g/> Як ми учимося зі словарем в руці деяких слів українських <g/> , так най ЗБОЛЯТЬ і українці вийти поза свою тісну межу і навчитись трохи і від нас <g/> .
doc#81 Тепер <g/> , отже <g/> , ми мали ті дві з чвертю <g/> , сказати б <g/> , кімнати на Римарській плюс одну на Чорноглазівській <g/> .
doc#84 Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій <g/> , але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії <g/> .
doc#59 Може це зеренця вічного <g/> » <g/> ) — чи не дано нам тут ключа до мистецької методи автора <g/> , того ключа <g/> , що за його допомогою ми зможемо й відповісти на поставлене питання <g/> : якою мистецькою методою послуговується письменник у змалюванні оточення <g/> , яка мистецька метода становить собою провідну засаду будови повісти <g/> ? </p>
doc#68 Чи хотів поет <g/> , щоб критик удався до такої операції на матеріялі його текстів <g/> , як вони до нас дісталися <g/> ?
doc#67 Я хочу сказати <g/> , що принципової різниці між поезією <g/> , яка в нас вважається наймодернішою <g/> , яка в нас зветься нью-йоркською групою поетів ( <g/> це не помилка <g/> , я свідомо кажу <g/> : поезія <g/> , яка зветься нью-йоркською групою поетів <g/> , хоча вона зовсім не конче нью-йоркська <g/> , бо вона так само і київська і чікаґська і може ще якась <g/> ) <g/> , і тією поезією <g/> , що її звемо романтичною <g/> , власне кажучи <g/> , нема або дуже мало <g/> .
doc#72 Петлюра 1912 р. робить такий висновок <g/> : " <g/> Зрештою <g/> , думаю <g/> , що для даного моменту в розвитку українства вплив російської культури є єдиноможливий засіб розвинути національну нашу культуру <g/> , бо безпосередніх доріг до Европи у нас так мало <g/> , що дороги сі скидаються більше на вузенькі доріжки <g/> ” ( <g/> Петлюра 2. 191 <g/> ) <g/> .