Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#73 <p> З книжок <g/> , що вийшли чужими мовами в чужих таки видавництвах <g/> , нам відомі тільки дві <g/> : статті Юрія Шереха про проблеми театру « <g/> Ein neues Theater <g/> ?
doc#21 Самчукова була <g/> : ми над партіями <g/> , вони для нас не існують <g/> , ми з ними нічого спільного не маємо <g/> .
doc#82 Або інший приклад <g/> , в іншій площині <g/> , майже сакральній <g/> , — ми тут теж за тризуб як національний герб <g/> , але ми не носимо тризубів на грудях <g/> , як і не ходимо день у день у вишиваних сорочках <g/> …
doc#9 Панувало тоді у нас скрізь " <g/> язичиє <g/> "»1. Власне <g/> , точніше було б сказати <g/> , що язичиє панувало скрізь <g/> , де його не витиснула ще тоді в Галичині польська мова <g/> .
doc#6 У картині з торонтської серії “ <g/> Нам важко зрозуміти <g/> ” <g/> , щоб підкреслити контраст між ситими й голодними народами <g/> , у канадський краєвид всуваються образи злиднів <g/> , бачені мистцем в Індії <g/> , —бездомні <g/> , кулі <g/> , жебрущі <g/> … </p>
doc#84 Позиції не чіпайте нас — ми не чіпатимемо вас <g/> .
doc#67 І ми можемо здогадатися <g/> , що мова йде про Тарнавського і мова йде про його прощання з дівчиною <g/> . </p>
doc#9 »3 </p><p> І далі Олена Пчілка подає свій погляд на позичання з чужих мов взагалі і на стосунки української мови з польською зокрема <g/> : « <g/> З другого боку <g/> , коли здибується у чужій літературі слово <g/> , котре нічим не противить ні лексичному складові <g/> , ні фонетичній вимові нашій настільки <g/> , що зовсім має подобу нашого українського слова <g/> , — тільки ще не ужитого в нашім письмі <g/> , — для чого ж би мали ми цуратись його <g/> ?
doc#52 Йому присвячений монолог Гамлета <g/> , принца данського <g/> , в третій дії трагедії — « <g/> Бути чи не бути <g/> » <g/> , і остання поезія Шевченка « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , написана кілька днів перед його кінцем <g/> .
doc#81 На політичні теми ми не говорили <g/> , тільки раз <g/> , коли почалася війна і вийшло розпорядження на всі шибки наклеїти поздовжні й поперечні смужки паперу <g/> , бо це <g/> , мовляв <g/> , зберігає шибки від струсу й розколювання <g/> , коли поблизу впаде бомба <g/> .
doc#10 Від 1 жовтня 1918 р. Ганцова прикомандировується до молодої катедри української мови в Київському університеті ( <g/> це була доба Гетьманату <g/> ) <g/> , а далі <g/> , як ми вже бачили <g/> , майже від заснування Української Академії Наук Ганцов зв'язує своє життя й діяльність з цією інституцією <g/> .
doc#40 <p> Форма достоїн у цьому останньому прикладі веде нас до тих коротких прикметників <g/> , які вживаються тільки в поетичній мові <g/> .
doc#81 Але і тут мова наказує нам казати моя душа <g/> .
doc#62 Побічно й здебільшого коротко <g/> , часом лише натяком <g/> , згадуються полеміка Донцова з " <g/> Ділом <g/> " <g/> , проблеми фінансування " <g/> Вісника <g/> " <g/> , реакція на постання комуністичних " <g/> Нових шляхів <g/> " <g/> , питання цензурування журналу Донцова <g/> , справа " <g/> Танку <g/> " і " <g/> Ми <g/> " і заходів Юрія Липи взагалі <g/> , стосунки з галицькою пресою і навіть ставлення до еротики в українській літературі ( <g/> Донцов - за <g/> ) <g/> .
doc#66 Першого ми робити ще не вміємо <g/> .
doc#76 1839 року Поґодін писав про українців Галичини <g/> : « <g/> Эти русины <g/> , жители Галиции и северо-восточной Венгрии <g/> , нашего древнего Галицкого княжения <g/> , суть чистые русские <g/> , такие же Русские <g/> , каких мы видим в Полтаве или Чернигове <g/> , наши родные братья <g/> , которые носят наше имя <g/> , говорят нашим языком <g/> , исповедуют нашу веру <g/> , имеют одну историю с нами <g/> , чистые Русские <g/> , которые стонут подле нас под тройным <g/> , четверным игом Немцев <g/> , Поляков <g/> , жидов [ <g/> великі й малі літери <g/> , як у автора <g/> .
doc#62 Ми наочно бачимо <g/> , дотиково відчуваємо <g/> , як особисте перехре­щується з громадським <g/> , літературним і політичним <g/> .
doc#39 Тому ми бачимо <g/> , як ото сонце спущене на рохмистрівські поля <g/> .
doc#16 <p> Брак традиціоналізму <g/> , — безперечно <g/> , головна хиба нашого вісниківства <g/> , і тому воно так скоро відіграло свою ролю <g/> , лишивши нам тепер згар <g/> , чад і — нерідко — розгубленість <g/> .
doc#40 Тепер уже старе значення зовсім забулося <g/> , і нам здається сучасне значення слова смуток споконвічним <g/> .