Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Я маю намір створити портрет <g/> , вірний натурі <g/> , а людина <g/> , яку я спортретую <g/> , буду я сам <g/> . </p>
doc#0 Зрештою <g/> , розрізнення таке й не має істотного значення <g/> , бо початок цієї історії застав Н. не в місці народження <g/> , а в славному першопрестольному місті Харкові <g/> , і то після того <g/> , як перейшов той престол із наказу Постишева до тепер уже <g/> , виходить <g/> , другопрестольного міста Києва <g/> .
doc#0 У доброму традиційному романі тут має бути сказано <g/> : пролунав дзвінок <g/> .
doc#0 <p> Раніше чи пізніше <g/> , все на світі має свій кінець <g/> .
doc#0 Н. поняття не має про судовий жарґон з російськомовним судом і законами <g/> , а що вже казати про суд німецький <g/> , чи російський <g/> , чи будь-який ще <g/> .
doc#0 <p> Проте <g/> , коли пройшла поголоска <g/> , що Львів припиняє працю над своїм словником ( <g/> не має значення <g/> , що зовсім іншого профілю <g/> ) і що Н. стає безробітним <g/> , Іван Мірчук <g/> , директор берлінців <g/> , вирішив скористатися з цього й перехопити Н. до свого інституту <g/> . </p>
doc#0 Усе <g/> , що тут сказано й показане <g/> , має в собі риси смішности <g/> .
doc#1 Звернення Т. Шевченка до тем <g/> , мотивів <g/> , образів <g/> , ідей та настроїв <g/> , які вже були в полі його зору <g/> , безперечно <g/> , має послідовний <g/> , циклічний характер <g/> .
doc#2 <p> Але для поезії це не має значення <g/> .
doc#2 Напруга суб'єктивної розпуки й волі не меншає <g/> , але сублімується в мужність і поезію загальної ваги <g/> , а « <g/> я <g/> » стає не центром світу <g/> , а тільки займенником <g/> , що з ним <g/> , чей же <g/> , за законами мови має узгоджуватися присудок <g/> .
doc#2 Бо Лятуринська має не тільки свій стиль <g/> , а і свій світ <g/> .
doc#2 І більше <g/> : вона має гармонію в своєму світі <g/> , і то гармонію <g/> , не куплену ціною оминання недогідного <g/> .
doc#3 Іншими словами і дуже спрощено маємо до діла з києво-полтавськими говірками <g/> , що в класичному формулюванні відповідає традиційним твердженням про діялектну основу літературної мови <g/> . </p>
doc#4 Тих збірок однаково сливе ніхто не має <g/> , і всі вони для сьогоднішнього читача — новина <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#4 Ми тут маємо справу не з її архівом <g/> , а зі збіркою <g/> , як вона воліла ту збірку <g/> , те своє поетичне обличчя <g/> , бачити і бути баченим <g/> . </p>
doc#4 Тому ми знаходимо в її поезіях портрети сучасників — бачимо Олену Телігу ( <g/> « <g/> Лист <g/> » <g/> ) <g/> , Євгена Маланюка ( <g/> « <g/> Ліричний спогад <g/> » <g/> ) <g/> , Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Півонії <g/> » <g/> ) <g/> , Маємо також образ через коротку цитату з їхніх творів <g/> .
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 <p> Натомість у збірці поезій Наталі Лівицької-Холодної <g/> , коли говорити про її другу частину <g/> , як ми умовилися <g/> , маємо тільки записи епізодів <g/> , вражень і настроїв <g/> , які можуть повторюватися й часто справді повторюються <g/> .
doc#4 Важитиме бо тут те <g/> , що тут знайшла свій вияв особистість поетки і що ця особистість має властивість і здатність промовляти до читацьких — вживім тут цього неприйнятного для механістів і формалістів слова — душ чи <g/> , коли хочете <g/> , — майже за Олесем <g/> , — сердець <g/> .