Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Я маю намір створити портрет <g/> , вірний натурі <g/> , а людина <g/> , яку я спортретую <g/> , буду я сам <g/> . </p>
doc#0 Зрештою <g/> , розрізнення таке й не має істотного значення <g/> , бо початок цієї історії застав Н. не в місці народження <g/> , а в славному першопрестольному місті Харкові <g/> , і то після того <g/> , як перейшов той престол із наказу Постишева до тепер уже <g/> , виходить <g/> , другопрестольного міста Києва <g/> .
doc#0 У доброму традиційному романі тут має бути сказано <g/> : пролунав дзвінок <g/> .
doc#0 <p> Раніше чи пізніше <g/> , все на світі має свій кінець <g/> .
doc#0 Вони мають створити передумови для кодексу <g/> .
doc#0 Н. поняття не має про судовий жарґон з російськомовним судом і законами <g/> , а що вже казати про суд німецький <g/> , чи російський <g/> , чи будь-який ще <g/> .
doc#0 <p> Проте <g/> , коли пройшла поголоска <g/> , що Львів припиняє працю над своїм словником ( <g/> не має значення <g/> , що зовсім іншого профілю <g/> ) і що Н. стає безробітним <g/> , Іван Мірчук <g/> , директор берлінців <g/> , вирішив скористатися з цього й перехопити Н. до свого інституту <g/> . </p>
doc#0 Усе <g/> , що тут сказано й показане <g/> , має в собі риси смішности <g/> .
doc#1 Трохи більше церковнослов'янізмів можна знайти лише в гумористичних та сатиричних віршах <g/> , таких як <g/> , наприклад <g/> , « <g/> Великомученице кумо <g/> » <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , « <g/> Умре муж велій <g/> » <g/> , де вони відіграють явно пародійну ролю і мають антицерковне спрямовання <g/> .
doc#1 Справді <g/> , композиція його напрочуд послідовна й сувора у пляні зіставлення « <g/> людей <g/> » і « <g/> царів <g/> » — обидва слова мають символічний <g/> , узагальнений смисл <g/> , що стає зрозумілим лише після того <g/> , як перед нами постане розгорнутий ряд часткових образів <g/> .
doc#1 Він ніби стає реальним тільки в порівнянні <g/> : </p><p> А калина з ялиною </p><p> Та гнучкою лозиною <g/> , </p><p> Мов дівчаточка із гаю </p><p> Виходжаючи <g/> , співають <g/> ; </p><p> Повбирані <g/> , заквітчані </p><p> Та з таланом заручені <g/> , </p><p> Думки-гадоньки не мають <g/> , </p><p> В'ються-гнуться та співають <g/> . </p>
doc#1 Звернення Т. Шевченка до тем <g/> , мотивів <g/> , образів <g/> , ідей та настроїв <g/> , які вже були в полі його зору <g/> , безперечно <g/> , має послідовний <g/> , циклічний характер <g/> .
doc#2 <p> Але для поезії це не має значення <g/> .
doc#2 Напруга суб'єктивної розпуки й волі не меншає <g/> , але сублімується в мужність і поезію загальної ваги <g/> , а « <g/> я <g/> » стає не центром світу <g/> , а тільки займенником <g/> , що з ним <g/> , чей же <g/> , за законами мови має узгоджуватися присудок <g/> .
doc#2 Бо Лятуринська має не тільки свій стиль <g/> , а і свій світ <g/> .
doc#2 І більше <g/> : вона має гармонію в своєму світі <g/> , і то гармонію <g/> , не куплену ціною оминання недогідного <g/> .
doc#3 Але в загальній системі числівникової синтакси не слід спускати з ока <g/> , що він завдає ще одного вдару по « <g/> прикметниковим конструкціям <g/> » ( <g/> типу два речення <g/> ) і заступає їх « <g/> іменниковим <g/> » типом <g/> , точніше кажучи <g/> , мішаним іменниково-прикметниковим <g/> , роблячи тим самим ще один крок до специфічно-числівникової мішаної парадигми як прикмети саме даної частини мови і відмежовуючи цю частину мови від інших частин мови <g/> , які такої мішаности не мають <g/> . </p>
doc#3 Іншими словами і дуже спрощено маємо до діла з києво-полтавськими говірками <g/> , що в класичному формулюванні відповідає традиційним твердженням про діялектну основу літературної мови <g/> . </p>
doc#4 Тих збірок однаково сливе ніхто не має <g/> , і всі вони для сьогоднішнього читача — новина <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .