Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 І тому так просто і логічно включаються тут мотиви сирітки <g/> , що втратила матір <g/> , Вітряниці <g/> , що оплакує всіх мертвих <g/> , і - чудо поєднання особистого з універсальним — тут ще з'являється і зовсім не дисгармонує вірш « <g/> На труну Ольжичеві <g/> » <g/> , і за ним так само логічно йдуть вірші про частування мертвих членів роду в передріздвяну пору <g/> , і далі завершення кола - похоронно-народжувальне сумно-радісне свято зимового сонцевороту <g/> . </p>
doc#19 Про матір знаємо тільки ім'я — Марія <g/> .
doc#19 Гі-і-і <g/> , чорти б же мучили твою матір <g/> !
doc#24 Так постають « <g/> Пантоміма <g/> » — розділ про українських дітей <g/> , « <g/> Лялькове дійство <g/> , або повстання крови <g/> » — розділ про українську молодь як передовика нації і про нову українську жінку « <g/> друга <g/> , коханку й матір <g/> » <g/> , і вже тільки по тому показано самого героя в розділі « <g/> Атлетика <g/> » <g/> . </p>
doc#24 Коли в роки дитячого захоплення комуністичною аскезою Хвильовий пробував розстріляти матір ( <g/> « <g/> Я <g/> » <g/> ) <g/> , то тепер <g/> , в синтезі українського культурного ренесансу двадцятих років жінка-мати була піднесена на небувалу височінь <g/> .
doc#36 Це має неабияке значення <g/> , бо Ґе втратив матір ( <g/> з роду Садовських <g/> ) дуже рано <g/> , і його виховувала тітка Олександра Матушевич та згадана бабуня з допомогою няньки Наташі <g/> .
doc#40 До цієї відміни належить також іменник мати <g/> , що в усіх відмінках <g/> , крім називного <g/> , приймає наросток -ер- ( <g/> -ір- <g/> ) <g/> : мати — матері — матір <g/> .
doc#47 Є тільки згадка про одну наче реальну <g/> , але колись <g/> , так давно-давно <g/> , матір <g/> . </p>
doc#47 Не можна було воскресити матір <g/> , відбудувати хутір <g/> , але народні звичаї й мітологія <g/> , що стояла за ними <g/> , були записані <g/> .
doc#50 Зі страшною тверезістю <g/> , з докладністю уповільненого кінофільму поема фіксує рух за рухом <g/> , репліку за реплікою <g/> , жест за жестом у суворій їх послідовності ( <g/> єдиний відхід від хронологічности — спогад про матір <g/> , навіяний її очіпком <g/> , що його чекіст витяг із скрині <g/> ) <g/> .
doc#54 <p> Правда почуттів і спекуляція на почуттях </p><p> Звільняючи безвісних матерів <g/> , </p><p> За них іти готовий до загину <g/> , </p><p> Щасливий до кінця був той <g/> , хто стрів </p><p> І рідну матір <g/> , і свою дружину <g/> . </p>
doc#59 <p> Хіба можна забути Галоччину матір Ганну Олексіївну <g/> , цю петербурзьку ґранд-даму <g/> , що розмовляє по-французьки <g/> , а коли вже заговорить по-українськи <g/> , то « <g/> спроквола <g/> , немов вростаючи ще міцним сопраном у мелодію наталко-полтавської мелодрами <g/> …
doc#62 А тим часом над нашим сприйманням саме даного кохання <g/> , року Божого 1924-го <g/> , не може не тяжіти знання того <g/> , якою мірою Маланюк був людиною і поетом пози - коли він гримів мало не ветхозавітними ієреміядами проти сучасників у своєму " <g/> Посланії <g/> " <g/> , з гіперболізованими пантелеймоно-кулішівськими інтонаціями викликав спроституйованих <g/> , мовляв <g/> , предків і саму батьківщину - " <g/> повію ханів і царів <g/> " <g/> , " <g/> втіху ката і матір яничар <g/> " <g/> , коли він проголошував себе - не помічаючи елементів комізму у вибраній позі - " <g/> напруженим <g/> , незломно-гордим імператором Залізних строф <g/> " [ <g/> * <g/> ] <g/> , - а в житті ж він більше скидався ( <g/> моє враження з особистих контактів із ним <g/> , правда <g/> , в пізніші часи <g/> , коли йому вже було під п'ятдесят <g/> , на плюшевого ведмедика <g/> ) <g/> .
doc#65 Справжню матір упізнали з того <g/> , що вона воліла краще відпустити дитину іншій <g/> , ніж бачити своє немовля розрубаним надвоє <g/> .
doc#75 « <g/> Мати — всевічна матір <g/> , що пізнала любов на темній сухій вулиці Назарету <g/> , пізнала першу любов від Бога <g/> , самі глибокі її тайни <g/> , мати розумна й всезнаюча дивиться з ікони в " <g/> Байгороді <g/> "» <g/> .
doc#81 Я плакав ревними сльозами <g/> , я хапався за матір <g/> , я не міг собі уявити <g/> , як прожити можу аж тиждень без неї <g/> .
doc#81 Справді виховав матір інститут <g/> .
doc#81 Сестра не дала забрати її до лікарні <g/> , замкнулася з нею на шість тижнів у двох ізольованих кімнатах нашого мешкання <g/> , не відходила від матері на хвилину <g/> , нікого стороннього не допускаючи ( <g/> з уваги на небезпеку заразитися <g/> ) і таки виходила матір <g/> .
doc#81 Для Саші мати була пані par excellence <g/> , бариня <g/> , і вона не називала матір інакше як бариня <g/> .
doc#81 Хоч <g/> , Боже <g/> , як я ненавидів матір у ті години сидіння на стільці покари <g/> ! </p>