Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Але голову на плечах треба було теж мати <g/> . </p>
doc#0 Більші <g/> , ніж міг би мати <g/> , якби народився на десять років раніше або на десять років пізніше <g/> . </p>
doc#0 Сімович ніколи не мав і не хотів мати організаційної праці <g/> , вищої від — перед війною — ректора Українського педагогічного інституту в Празі в кінці двадцятих років <g/> .
doc#1 <p> А буде син <g/> , і буде мати <g/> , </p><p> І будуть люде на землі <g/> . </p>
doc#1 Архімед і Ґалілей — первинний образ шукачів правди <g/> ; його змінює образ апостолів <g/> , святих предтеч <g/> , з якого постає перший образ гармонійних людей <g/> , що виростуть у найближчому майбутньому <g/> , а завершує усе образ гармонійного суспільства <g/> , побудованого на засадах християнської спільноти — син <g/> , мати <g/> , люди загалом <g/> .
doc#1 » — тобто ще 1845 р. в його концепції національного єднання <g/> , не революції <g/> : </p><p> Обніміте ж <g/> , брати мої <g/> , </p><p> Найменшого брата <g/> , — </p><p> Нехай мати усміхнеться <g/> , </p><p> Заплакана мати <g/> . </p>
doc#1 » — тобто ще 1845 р. в його концепції національного єднання <g/> , не революції <g/> : </p><p> Обніміте ж <g/> , брати мої <g/> , </p><p> Найменшого брата <g/> , — </p><p> Нехай мати усміхнеться <g/> , </p><p> Заплакана мати <g/> . </p>
doc#2 <p> Постеле постіль білу мати <g/> , </p><p> оберігатиме чуй-сон <g/> . </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Вечір <g/> » <g/> ) </p><p> Смерть тут — « <g/> милосердна мати <g/> » <g/> , і є солодкість у беззахисності перед нею <g/> , а в потойбічні « <g/> нема ні турбот <g/> , ні печалі <g/> » <g/> . </p>
doc#7 Прапори ці <g/> , певна річ <g/> , повинні мати їхні партійні барви <g/> .
doc#7 Але для того <g/> , щоб іти цим рівнобіжним шляхом <g/> , треба <g/> , поперше <g/> , мати щось за душею власного <g/> , подруге <g/> , знати <g/> , відчувати і співпереживати те <g/> , чим живе Европа й Америка в духовості і в поезії <g/> . </p>
doc#9 Вона-бо мала перед тим і обіцяла мати далі вирішальний вплив на ввесь дальший розвиток української літературної мови <g/> .
doc#9 Що ж до єдности літературної мови <g/> , то І. Франко відсуває її на майбутнє <g/> , вважаючи <g/> , що в його час для неї ще нема передумов <g/> : </p><p> « <g/> Мені бажалось би своїми увагами докинути цеглинку до взаємного порозуміння між українцями й галичанами на полі язиковім і таким способом причинитися до полагодження одного дуже важного питання — будущої єдности і одноцільности нашої літературної мови <g/> , будугцої <g/> , повторяю <g/> , бо тепер ми ще її не маємо і задля звісних <g/> , дуже важних причин мати не можемо <g/> »2. </p><p> Тут І. Франко цілком слушно пов'язує створення єдиної і одноманітної літературної мови на всій Україні з політичними передумовами <g/> .
doc#9 За ним найбільший вплив на літературну мову повинно було б мати Полісся з його найархаїчнішими формами типу кунь або куинь тощо <g/> .
doc#9 , і на Україні <g/> »2. </p><p> Цей спокійний <g/> , урівноважений <g/> , тверезий голос явно ствердив підсумки дискусії <g/> , головніші її здобутки й наслідки <g/> : діялектна основа літературної мови не повинна обмежуватися на одному якомусь діялекті <g/> , але літературна мова не повинна приймати і всі діялектні варіянти до свого складу <g/> , хоч би вони були влучні <g/> , або оригінальні <g/> , або старовинні тощо ( <g/> діялектна многоосновність <g/> , але не многоваріянтність літературної мови <g/> ) <g/> , літературна мова повинна зростати органічно <g/> , в процесі співжиття і взаємодії різних українських земель ( <g/> « <g/> Без сварки й колотнечі <g/> » <g/> ) <g/> , і головне — вона повинна мати загальноукраїнський характер ( <g/> « <g/> щоб розуміли всі добрі люди <g/> !
doc#9 Письменник охоче вживає дієслова мати там <g/> , де схід України воліє вживати слова бути ( <g/> « <g/> Ще маємо час <g/> » — « <g/> Як ми їздили <g/> …
doc#10 Докопатися до живої мови переписувача <g/> , а тим більше оригіналу <g/> , в цих обставинах було нелегко <g/> , і всі висновки можуть мати тільки гіпотетичний і <g/> , що ще важливіше <g/> , дуже обмежений характер <g/> . </p>
doc#10 Паралельно з цим посиленням ішло <g/> , принаймні в подільських говірках <g/> , звуження голосних середнього ряду — о <g/> , е. Це звуження голосних нашаровувалося на попередній принцип “ <g/> вокальної асиміляції <g/> ” <g/> , — себто тенденції мати в межах інтонаційного слова голосні одного ряду <g/> .
doc#10 Ще більше наголошена ця теза — хоч може почасти й вимушено — в формулюванні <g/> : “ <g/> Як функція соціяльна мова й не може мати сталих тенденцій <g/> , від соціальних умов незалежних <g/> ” ( <g/> 23 <g/> , 233 <g/> ) <g/> .
doc#12 <p> 4. В давальному й місцевому відмінку однини іменники ніколи не можуть мати в закінченнях -и <g/> , напр <g/> .