Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#3 <p> Трохи більше про це хіба лише в розділі про числівник пера Д. X. Баранника в колективному нарисі Сучасна українська літературна мова <g/> .
doc#9 А суть саме в цих загальних висновках <g/> , бо твердження про мішану східно-західну основу нашої нової літературної мови збиває наскоки на цю мову і « <g/> східняків <g/> » <g/> , коли вони обурюються західним характером якого-небудь слова або звороту <g/> , прийнятого в літературній мові <g/> , і галичан <g/> , коли вони заявляють <g/> , що літературна мова незрозуміла якимись елементами комусь із них через свій <g/> , мовляв <g/> , східний характер <g/> . </p>
doc#9 наша літературна мова розвивається переважно на терені Галичини <g/> .
doc#9 Ця синтетична літературна мова не повинна була <g/> , на думку Є. Сакуна <g/> , збігатися з жадною існуючою говіркою <g/> .
doc#9 І. Верхратський вимагав <g/> , щоб літературна мова мала характер системи <g/> : « <g/> Для обміни словесної потреби приняти в головнім один говір <g/> .
doc#9 <p> Ця щораз буйніше вбивана в колодочки літературна мова розвивалася не на основі старого язичия3 <g/> , а на основі того <g/> , що було вироблене перед тим на Великій Україні <g/> , зокрема і особливо Шевченком і « <g/> Основою <g/> » <g/> , а вже на цей ґрунт нашаровувалися впливи галицьких народних говірок та інтелігентського койне <g/> . </p>
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 Але Олену Пчілку не лякає це обвинувачення <g/> , навпаки вона приймає його як програмове <g/> : « <g/> Отож нехай буде наша літературна мова й кованою <g/> .
doc#9 По- перше <g/> , це наскільки імпонує Олені Пчілці ( <g/> чи то пак Любі <g/> ) галицька літературна мова своєю універсальністю <g/> , — а з загального мовознавства відомо <g/> , що імпонування чиєїсь мови є перша й вирішальна передумова для позичень з цієї мови <g/> .
doc#9 Сучасники щораз виразніше помічають <g/> , що літературна мова <g/> , як вони її зустрічають у галицьких журналах і газетах <g/> , має чимало для них незвичного <g/> . </p>
doc#9 <p> Добрий практичний знавець української літературної мови Модест Левицький писав пізніше <g/> , що в « <g/> Основі <g/> » літературна мова була ще чиста ( <g/> читай <g/> : чиста від галицьких впливів <g/> .
doc#9 Він убачає цю причину в тому <g/> , що літературна мова в Галичині має незмірно ширшу сферу вживання <g/> , ніж у Великій Україні <g/> .
doc#9 Маємо на увазі такі рядки з листа Лесі Українки до Йосипа Маковея з 16.01.1894 р. <g/> : « <g/> Я тільки думаю <g/> , що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекта <g/> , адже літературна мова мусить витворитись з усіх діялектів <g/> , без жадного насильства <g/> , сварки й колотнечі <g/> .
doc#9 Маю надію <g/> , що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині <g/> , і на Україні <g/> »2. </p><p> Цей спокійний <g/> , урівноважений <g/> , тверезий голос явно ствердив підсумки дискусії <g/> , головніші її здобутки й наслідки <g/> : діялектна основа літературної мови не повинна обмежуватися на одному якомусь діялекті <g/> , але літературна мова не повинна приймати і всі діялектні варіянти до свого складу <g/> , хоч би вони були влучні <g/> , або оригінальні <g/> , або старовинні тощо ( <g/> діялектна многоосновність <g/> , але не многоваріянтність літературної мови <g/> ) <g/> , літературна мова повинна зростати органічно <g/> , в процесі співжиття і взаємодії різних українських земель ( <g/> « <g/> Без сварки й колотнечі <g/> » <g/> ) <g/> , і головне — вона повинна мати загальноукраїнський характер ( <g/> « <g/> щоб розуміли всі добрі люди <g/> !
doc#9 Маю надію <g/> , що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині <g/> , і на Україні <g/> »2. </p><p> Цей спокійний <g/> , урівноважений <g/> , тверезий голос явно ствердив підсумки дискусії <g/> , головніші її здобутки й наслідки <g/> : діялектна основа літературної мови не повинна обмежуватися на одному якомусь діялекті <g/> , але літературна мова не повинна приймати і всі діялектні варіянти до свого складу <g/> , хоч би вони були влучні <g/> , або оригінальні <g/> , або старовинні тощо ( <g/> діялектна многоосновність <g/> , але не многоваріянтність літературної мови <g/> ) <g/> , літературна мова повинна зростати органічно <g/> , в процесі співжиття і взаємодії різних українських земель ( <g/> « <g/> Без сварки й колотнечі <g/> » <g/> ) <g/> , і головне — вона повинна мати загальноукраїнський характер ( <g/> « <g/> щоб розуміли всі добрі люди <g/> !
doc#9 І <g/> , визнавши самий факт відриву молодшої генерації письменників від сільських мовних першоджерел і зробивши потрібний реверанс на адресу найбільшого мовного ( <g/> і не тільки мовного <g/> ) консерватора І. Нечуя-Левицького <g/> , М. Коцюбинський робить далі з цього факту зовсім не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що наша літературна мова як молоде вино очиститься з часом од шумування і стане прозорою і міцною <g/> .
doc#9 <p> Він твердить тепер всупереч своїм колишнім вимогам « <g/> наддніпрянської чистоти <g/> » й незайманости літературної мови <g/> , що літературна мова вже в принципі мусить бути діялектно многоосновна <g/> .
doc#9 З усіх діялектів витворюється літературна мова <g/> »1. Це загальне твердження потрібне Б. Грінченкові не само по собі <g/> , а щоб пристосувати його до української літературної мови — і навіть ще вужче — спеціяльно з'ясувати ролю й питому вагу галицьких мовних елементів в українській літературній мові <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .