Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 , що втопить світ у морі крови <g/> . У вірші « <g/> О люди <g/> ! люди небораки <g/> ! » від 3 листопада 1860 р. поет
doc#1 структури Всесвіту — гармонію і рівновагу людини в собі <g/> , у її стосунку до інших і в стосунку людини
doc#1 людини в собі <g/> , у її стосунку до інших і в стосунку людини до Бога <g/> . Образ <g/> , що є втіленням цього гріха <g/> , — це
doc#1 оксиморона— « <g/> гріхом праведним <g/> » <g/> . Він робить із людини « <g/> незрящу <g/> » <g/> , « <g/> недвигу серцем <g/> » <g/> . У своїй новій
doc#1 ідучи вночі <g/> » від 13 листопада I860 р. <g/> ; « <g/> О люди <g/> ! люди небораки <g/> ! » від 3 листопада 1860 р. <g/> , і <g/> , до
doc#1 ідучи вночі <g/> » від 13 листопада I860 р. <g/> ; « <g/> О люди <g/> ! люди небораки <g/> ! » від 3 листопада 1860 р. <g/> , і <g/> , до певної
doc#1 бунті бачить тепер Т. Шевченко визволення людини <g/> , а в становленні внутрішньої гармонії
doc#1 новій <g/> , загальній концепції життя людини і Бога у творчості Т. Шевченка <g/> . Від колишньої
doc#2 , де бори й пущі з турами й диками і все вороже людині <g/> ; гинуть її кревні й друзі <g/> , щербиться меч і
doc#2 спис <g/> , земля гуде від гуків <g/> , і єдиною її <g/> , людини <g/> , любкою лишається туга помститися <g/> . Гостро
doc#2 не свій <g/> ; хто не знає гасла <g/> , хай борониться <g/> . </p><p> Така людина печерних рисунків <g/> , така людина <g/> , відтворена на
doc#2 . </p><p> Така людина печерних рисунків <g/> , така людина <g/> , відтворена на княжій емалі <g/> . І може б ми й
doc#2 І може б ми й повірили в тільки історичність цієї людини <g/> , якби дивним дивом не накладалося на цей
doc#2 почуття рокованости <g/> . Його важко приписати тій людині <g/> . Чи думала вона <g/> , що вже не бути дням <g/> , а тільки
doc#2 - самозречення і аскетизм <g/> ? З-поза історичної людини визирає й прозирає сучасна <g/> , щоб не сказати -
doc#2 шкур включно <g/> . До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому
doc#2 включати в себе і охоплювати всі епохи і всі віки людини <g/> . Ось дитинство й старість <g/> : </p><p> Світ весною — мов
doc#2 , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія
doc#2 знаками сонця кожну річ і слово <g/> . Обряд робить людину частиною світу <g/> , а світ — частиною людини <g/> , і так
doc#2 робить людину частиною світу <g/> , а світ — частиною людини <g/> , і так стає можлива перспектива — </p><p> Сім зірок <g/> ,