Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Останні оберти маховика <g/> , коли рушій уже мертвий <g/> ?
doc#0 <p> У самих чехів <g/> , народу <g/> , що породив Швейка <g/> , хто знає <g/> , може <g/> , той факт <g/> , що Прага майже неторкана лишилася й у Світовій війні <g/> , і в брежнєвській окупації <g/> , коли димом пішли Варшава і Берлін <g/> , якоюсь мірою зобов'язаний наявності Швейків <g/> .
doc#0 Сам і самотній був Н. у Красному Лимані <g/> , вчотирьох у Львові <g/> , всімох у Пляуені <g/> , а вже коли змовкли гармати й мінні поля <g/> , навколо Н. твориться цілий колектив <g/> , самоназваний муром/МУРом <g/> , не боячися претендувати на якесь <g/> , хай мале місце в історії України <g/> , української культури <g/> , в брунькуванні <g/> , в динаміці <g/> , в потужнінні <g/> . </p>
doc#0 <p> Ну <g/> , а коли б стало несила <g/> , можна повернутися до рідного села Пришийкобиліхвоста ( <g/> за найновішим правописом Пришийкобилі- хвіста <g/> ) <g/> .
doc#1 То були роки <g/> , повні біблійних видінь <g/> , які віщували криваву кару <g/> , помсту <g/> , що мала впасти на грішників та експлуататорів <g/> , роки <g/> , коли « <g/> Злая своєволя / Сама скупається <g/> , сама / В своїй крові <g/> » ( <g/> « <g/> Подражаніє Ієзекіїлю <g/> » <g/> ) <g/> , коли поет кинув в обличчя тим <g/> , хто <g/> , согрішивши <g/> , не розкаявся <g/> : </p><p><g/> …
doc#1 То були роки <g/> , повні біблійних видінь <g/> , які віщували криваву кару <g/> , помсту <g/> , що мала впасти на грішників та експлуататорів <g/> , роки <g/> , коли « <g/> Злая своєволя / Сама скупається <g/> , сама / В своїй крові <g/> » ( <g/> « <g/> Подражаніє Ієзекіїлю <g/> » <g/> ) <g/> , коли поет кинув в обличчя тим <g/> , хто <g/> , согрішивши <g/> , не розкаявся <g/> : </p><p><g/> …
doc#1 А коли додати до цього чималу кількість грецьких і латинських слів ( <g/> за підрахунками Євгена ГІеленського 1 <g/> , 80 слів ужито 180 разів для позначення реалій римського життя <g/> , але вжиті вони в химерній послідовності <g/> , поряд із сучасними словами з затертим <g/> , буденним значенням <g/> ) <g/> , стає зрозумілішим те відчуття крайнього подиву і збентеження <g/> , що його викликала ця поема і серед Шевченкових сучасників <g/> , і в новому поколінні <g/> … </p>
doc#1 <p> На зміну стилістичним експериментам минулих років <g/> , коли Т. Шевченко сміливо вводив у поезію вирази <g/> , досі невживані <g/> , коли сполучував слова <g/> , здавалося б <g/> , стилістично несумісні <g/> , приходить як основне правило закон мудрої економії <g/> ; на зміну бурхливому <g/> , експансивному стилю - самообмеження зрілого митця <g/> .
doc#1 <p> На зміну стилістичним експериментам минулих років <g/> , коли Т. Шевченко сміливо вводив у поезію вирази <g/> , досі невживані <g/> , коли сполучував слова <g/> , здавалося б <g/> , стилістично несумісні <g/> , приходить як основне правило закон мудрої економії <g/> ; на зміну бурхливому <g/> , експансивному стилю - самообмеження зрілого митця <g/> .
doc#1 Цілий вірш скомпонований як переплетення цих двох рядів образів <g/> , коли на перший плян виходить то один <g/> , то другий ряд по черзі <g/> , — мов у мотузці <g/> , зсуканій із двох шнурків — чорного і білого <g/> .
doc#1 Але коли й припустити це на хвилину <g/> , то подальшому « <g/> підросли <g/> » годі знайти пояснення <g/> .
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#1 Однак якби нам хотілося звести його ідеї 1860 р. в одне логічне ціле <g/> , то можна було б їх викласти приблизно так <g/> : він сподівався <g/> , що зміна несправедливого устрою життя настане тоді <g/> , коли з'явиться апостол правди і науки <g/> .
doc#1 Проте весь його поетичний доробок <g/> , як ми знаємо <g/> , охоплює щонайменше якихось п'ятнадцять років <g/> , якщо не рахувати безплідних років заслання <g/> , коли він нічого не написав <g/> .
doc#1 А що таких коротких періодів у його недовгому творчому житті було декілька <g/> , то це доводить <g/> , з якою швидкістю Т. Шевченко зростав і зрілішав <g/> , що й не дивно <g/> , коли взяти до уваги винятковість його життя <g/> , яке винесло його з найнижчих глибин суспільства до його верхів <g/> , яке кидало його на дно і возносило знову <g/> . </p>
doc#1 , коли він зіткнувся з комплексом « <g/> гайдамаччини <g/> » ( <g/> ще однією версією сліпої і кривавої помсти <g/> ) і переборов його у віршах « <g/> трьох літ <g/> » <g/> , — так і тепер він переборов комплекс російського революційного радикалізму О. Герцена і його послідовників <g/> .
doc#2 <p> А тепер <g/> , коли під назвою першої збірки видано обидві старі і нову - « <g/> Веселку <g/> » <g/> , мені здається <g/> , що я можу докинути дещо до старих характеристик <g/> , як <g/> , певно <g/> , не один зможе після мене <g/> .
doc#2 Обряд у неї — прихід осени <g/> , і обрядом є <g/> , коли змучений життям герой зносить « <g/> печаль і тугу <g/> , біль нестертий <g/> , вкрай серце втомлене <g/> , уперте <g/> » до брам осіннього лісу <g/> .
doc#2 <p> Веселка загорається над світом <g/> , і чудо поступового перетворення поезії Лятуринської довершується появою повноважного і декоративного барокко <g/> , коли в дівчини на рукаві </p><p> Може <g/> , й узороччя <g/> , </p><p> кожушан-бебрян <g/> , </p><p> мов ярке лоточчя <g/> , </p><p> доброт-злототкан <g/> , </p><p> коли зелень — уже не зелень <g/> , а зеленая хуртеча <g/> , коли наближення милого на коні — це « <g/> пісня й тупоти стодзвонні сріберних підков <g/> » <g/> . </p>
doc#2 <p> Веселка загорається над світом <g/> , і чудо поступового перетворення поезії Лятуринської довершується появою повноважного і декоративного барокко <g/> , коли в дівчини на рукаві </p><p> Може <g/> , й узороччя <g/> , </p><p> кожушан-бебрян <g/> , </p><p> мов ярке лоточчя <g/> , </p><p> доброт-злототкан <g/> , </p><p> коли зелень — уже не зелень <g/> , а зеленая хуртеча <g/> , коли наближення милого на коні — це « <g/> пісня й тупоти стодзвонні сріберних підков <g/> » <g/> . </p>