Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Вагони на станціях треба було штурмувати <g/> , кожне вікно вагона було амбразурою фортеці <g/> , яку треба було взяти з боєм <g/> .
doc#4 Для молодости <g/> , для молоді час не існує <g/> , життя вічне і кожне переживання безконечне <g/> , не те в старому віці <g/> , коли людина відкрила для себе неповоротність часу і минущість усього <g/> , включно з самим собою <g/> .
doc#4 Нова поетика значущости <g/> , протиставлена і Олесевому заколисуванню плином слів <g/> , і часто картонному патосові Маланюка чи Ольжича <g/> , задеклярована вже 1969 р. <g/> : </p><p> Коли старість у душу гляне </p><p> порожнечею самоти <g/> , </p> <p> кожне слово значущим стане <g/> … </p>
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#9 Та <g/> , зрештою <g/> , ця робота не може ставити собі завдання простежити всі слова й елементи мови взагалі <g/> , що з'явилися в літературній мові під галицькими впливами <g/> , кожне зокрема <g/> .
doc#15 Знайшовши в Потебні твердження <g/> : " <g/> Кожне слово <g/> , висказане окремо <g/> , це вже суд <g/> " <g/> , Чехович пояснює його так <g/> : " <g/> т. зн <g/> .
doc#15 Але як каже і сам Чехович <g/> , у Потебні написано не " <g/> Кожне слово <g/> , висказане окремо <g/> , це вже суд <g/> " <g/> , а <g/> : " <g/> Кожне слово висказане окремо <g/> , це вже сума <g/> " <g/> .
doc#15 Але як каже і сам Чехович <g/> , у Потебні написано не " <g/> Кожне слово <g/> , висказане окремо <g/> , це вже суд <g/> " <g/> , а <g/> : " <g/> Кожне слово висказане окремо <g/> , це вже сума <g/> " <g/> .
doc#24 Вони можливі всі разом і кожне зокрема <g/> .
doc#25 Але кожне наріччя не тільки переформовує назовні ці елементи <g/> , а — і це головне — встановлює в них власні співвідношення <g/> .
doc#27 Л ця виокреслюсться як наївна <g/> , проста <g/> , але яка ж жадібна на нові знання <g/> , нові враження <g/> , на розуміння житія й людей <g/> , довірлива <g/> , простосердечна <g/> , охоплена почуттями <g/> , яких вона ще сама не розуміє <g/> , дівчина <g/> , невситимо <g/> , захланно відкрита на кожне повчання від того ідеалу <g/> , яким на якийсь час став для неї Куліш <g/> , — авторитет <g/> , представник і провісник іншого світу <g/> . </p>
doc#28 Сам Зеров розшифрував своє « <g/> В степу <g/> » – тута степового жителя за гелленськими колоніями – як вияв своєї туги за Києвом під час учителювання в Баришівці <g/> ; О. Бургардт розкриває біографічно-настроєву особисту основу поезій « <g/> Арістрах <g/> » – про Б. Якубського <g/> , в якого перше сходилися « <g/> неоклясики <g/> » <g/> , і « <g/> Саломея <g/> » <g/> , що зродилася з вистави Вайлдової п'єси тієї ж назви в Києві <g/> ; але особливо чітко ця метода виступає в поезії « <g/> Під кровом <g/> » <g/> , де мало не кожне слово – зашифрований натяк на обставини поетового перебування в Баришівці <g/> .
doc#28 Поезії Зерова занадто відточені <g/> , занадто продумані <g/> , занадто гармонійні <g/> ; кожне слово <g/> , синтаксичний хід <g/> , метричний хід такі повнозначні <g/> , такі обтяжені змістом <g/> , що треба сприймати <g/> , здається <g/> , не так цілість <g/> , як кожну частину зокрема <g/> .
doc#29 Тут кожне зернятко тексту <g/> , хоч би яке неповне й неточне <g/> , заслуговує на оприлюднення <g/> .
doc#31 Якщо розгромлено попередню організацію <g/> , зробім неорганізацію <g/> , журнал <g/> , що принципово відкритий для всього талановитого <g/> , але без будь-якої організаційної структури ( <g/> концепція <g/> , здається <g/> , Майка Йогансена <g/> ) <g/> , аж так далеко <g/> , що кожне число матиме свого власного редактора ( <g/> але переємність незримо забезпечує Хвильовий <g/> ) <g/> .
doc#33 « <g/> Кожне помешкання – це невеликий гурт змовників <g/> , що мовчки дають згоду на взаємні пільги щодо пристойности <g/> , якої кожен з них уперто вимагає від того <g/> , хто вкупі з ним не має чести жити <g/> » <g/> .
doc#33 Люди в ній « <g/> зараз такі близькі йому і між собою <g/> , такі прості й спізнанні <g/> , а за мить підуть кожне в свій дім <g/> , у свою любов <g/> , у свої думки <g/> , в свої нахили <g/> , в свої розумності й дурниці <g/> .
doc#33 І він бачив їх <g/> , як єдину істоту <g/> , що пошарувалась на різноманітну безліч <g/> , як єдине обличчя <g/> , поділене й змінене в кривих дзеркалах на тисячі облич <g/> , що з них кожне зберегло свою загадку – загадку людини <g/> » <g/> . </p>
doc#35 <p> Блискуче володіючи канонічною образністю церковних книг <g/> , Баранович любить алегорично тлумачити і кожне слово зокрема <g/> , вдаючися до звукової гри <g/> .
doc#37 Але кожне нове бачення відкриває якісь сторінки <g/> , яких попереднє бачення не помічало <g/> .