Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#5 Він дещо більше поширився в наші дні <g/> , але і він був завжди <g/> , тільки вражав не кожного <g/> , а поодиноких людей <g/> .
doc#6 Одержимістю <g/> , що водила рукою кожного з них <g/> , не давала хвилини заспокоєння й гонила далі й далі <g/> . </p>
doc#6 Одна з них — це позірна вірність баченому <g/> , чи то будуть деталі побуту <g/> , такі звичні для кожного <g/> , чи точність у відтворенні пейзажу <g/> , при чому не завжди <g/> , але часто вони обидві включені в простий <g/> , але дотепний сюжет <g/> , невигадливу “ <g/> історію <g/> <g/> , так що малярство тут <g/> , як у голландських жанристів 17 сторіччя <g/> , не розриває зв'язку з літературою <g/> .
doc#6 Кожний мазок пензля виявляє його геній <g/> ” ( <g/> 14 <g/> ) <g/> .
doc#6 у Неаполі <g/> : прямує людина в чорному плащі й каптурі <g/> , занурена в міркування про марність світу <g/> , а злодій <g/> , підкравшіїся ззаду <g/> , витягає в мізантропа гаманець <g/> ) <g/> , залюднен- ня пейзажу постатями людей <g/> , нахил до багатоепізодности в картині <g/> , — хоч годі було б шукати в Курилика поєднанння стількох епізодів <g/> , як у Бройгеля <g/> : за підрахунком <g/> , що його подає П'єро Б'янконі <g/> , це число доходить 120 епізодів-історій у Бройгелевих “ <g/> Приказках <g/> ” ( <g/> Берлін <g/> ) і 84 в “ <g/> Дитячих грах <g/> <g/> , не кажучи вже про наявність коло 500 осіб <g/> , що з них кожна щось своє робить <g/> , у “ <g/> Шляху до Голготи <g/> ” ( <g/> Відень <g/> ) <g/> . </p>
doc#6 Кожний побачить у ньому емблему християнської релігії-віри і ніщо інше <g/> .
doc#6 Курилик ніколи не зрікався надміру активним втручанням рятувати людство й кожну людину зокрема <g/> .
doc#6 <g/> Розгадка <g/> ” картини тільки тоді правильна <g/> , коли її потверджує кожний деталь <g/> .
doc#6 обмін у Канаді <g/> <g/> ) <g/> , метафоричні ( <g/> <g/> Дияволове весілля <g/> <g/> ) <g/> , метонімічні ( <g/> <g/> Вітер співає в телефонних дротах <g/> <g/> ) <g/> , назви <g/> , що розкривають ідею картини ( <g/> <g/> Ось де мій ворог <g/> <g/> ) <g/> , що зміщують площини картини ( <g/> <g/> Иоан Христитель на батьковій фармі <g/> <g/> ) <g/> , що підносять мораль картини ( <g/> <g/> Нам важко зрозуміти <g/> ” — про злидні Індії <g/> ) <g/> , що вносять особисті мотиви ( <g/> <g/> Коли час сказати прощай <g/> <g/> ) <g/> , і такі <g/> , що виводять далеко поза межі даної картини ( <g/> <g/> Я радів і журився при кожній погоді <g/> ” — власна цитата з “ <g/> The Hound of Heaven <g/> ” Фр <g/> .
doc#6 У “ <g/> Сніданні лісорубів <g/> ” ( <g/> ч. 14 <g/> ) в тих <g/> , що сидять у другому й четвертому ряді <g/> , кожна голова індивідуалізована <g/> , можна навіть говорити про характер кожного <g/> .
doc#6 У “ <g/> Сніданні лісорубів <g/> ” ( <g/> ч. 14 <g/> ) в тих <g/> , що сидять у другому й четвертому ряді <g/> , кожна голова індивідуалізована <g/> , можна навіть говорити про характер кожного <g/> .
doc#6 Праця і <g/> , може <g/> , ще діти <g/> , — ось те <g/> , що закривало перед ним порожнечу <g/> , порожнечу <g/> , до якої кожної хвилини могли вдертися кошмари його сповненого жахливими примарами душевного “ <g/> лабіринту <g/> ” ( <g/> вживаючи його власного терміну <g/> ) <g/> , що став назвою його картини <g/> , мальованої в закладі для душевнохворих під Лондоном 1953 року <g/> .
doc#7 До цього її штовхають епігони олесівщини <g/> , що шукають за кожним віршем прапорів ( <g/> ох <g/> !
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#8 Бона йшла не від обставин українського світу <g/> , де <g/> , через брак людей <g/> , кожна талановитіша людина мусить бути і швець <g/> , і жнець <g/> , і на дуду грець <g/> .
doc#8 На кожному з них вміщалося дві-три фрази <g/> .
doc#8 Та це не було надхнення <g/> , захват <g/> , чи шаленство <g/> , — він лишався спокійний <g/> , міг кожної хвилини відірватися від праці <g/> , кинути дотеп <g/> , поговорити про щонебудь <g/> , — і знову повернутися до обдумування <g/> , аж поки потрібна формула не знаходилася <g/> .
doc#8 Можливо <g/> , як типовий інтеліґгент <g/> , інтеліґент до глибини душі <g/> , до кожного жеста <g/> , Петров був з природи постійний і принциповий опозиціонер <g/> .
doc#8 Він пише про це дуже обережно <g/> , своїй статті він дає назву <g/> , що може відштовхнути кожного політика <g/> , — він називає її « <g/> Проблема Ґотфріда Келлера <g/> » <g/> , саме слово держава він зашифровує словом « <g/> політика <g/> » <g/> , — але він таки ставить цю проблему <g/> .
doc#9 А крім того <g/> , Володимир Вікторович пристрасно любив українську книжку <g/> , кожну <g/> , легко орієнтувався в плетиві українських літературних псевдонімів <g/> , здавалося <g/> , — міг з пам'яті відтворити не тільки бібліографію кожної журнальної статті або рецензії <g/> , а навіть кожної хронікальної замітки <g/> .