Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Так Муся завжди знатиме <g/> , що робить Н. або що робить Муся від Н. <g/> , а там і Булаховський не був бездоглядний <g/> .
doc#0 Ще день <g/> , і Н. їхав поїздом ( <g/> а це не завжди було просто <g/> ) на оглядини й переслухи <g/> . </p>
doc#0 Манери Довгаля не були завжди вишукані <g/> , але <g/> , коли хотів <g/> , стримувати себе він міг <g/> , хоч у глибині душі він не плекав аристократизму <g/> .
doc#0 ) минуло 115 років <g/> , а від смерти 75. Його — їх ми не забули — « <g/> Пригоди молодецького вояченька Швейка <g/> » побачили світ 1921-23. Чех в австро-угорській армії <g/> , найменше в світі дбав він за велич Австро-Угорщини та її не завжди героїчних збройних сил <g/> .
doc#0 <p> Леви гинуть <g/> , зрідка їм ставлять посмертно пам'ятник <g/> , хоч і це далеко не всім <g/> , не завжди <g/> .
doc#1 Т. Шевченко завжди залишався самим собою <g/> .
doc#1 <p> Таким чином <g/> , можливості народньої пісні використовувались майже адекватно оригінальній моделі <g/> , але завдяки послідовному <g/> , поступовому зміщенню образів стерлася межа між нібито справжнім дніпровським пейзажем і порівнянням <g/> , між образами природи і людей <g/> , між завжди узагальненою і дещо абстрактною на- родньою піснею та суб'єктивною ліричною поезією <g/> , де героєм є авторське « <g/> я <g/> » <g/> .
doc#1 Ностальгія його <g/> , глибока любов до свого краю залишилась та ж. Пейзаж у його ідиліях — завжди один <g/> : дніпровський ( <g/> див <g/> .
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї романтичної атмосфери шторму і злив <g/> , яка була властива ранньому Т. Шевченкові <g/> ; природа <g/> , над якою постійно світить лагідне сонце <g/> , що <g/> , здається <g/> , ніколи не заходить і не ховається за хмари <g/> .
doc#2 Бо поезія Лятуринської глибока <g/> , і <g/> , хоч які прозорі її хвилі <g/> , не завжди легко побачити дно </p><p> Розкриваю свої карти одразу <g/> .
doc#2 <p> Шлях Лятуринської лежав від аскетизму малюнку голкою на камені до пишности найбуйнішої орнаментики і від стриманої приглушености почувань до їх найбільшого розросту <g/> , хоч завжди без їх демонстрування і без гістерії <g/> .
doc#2 Поетка завжди лишалася вірна їм <g/> .
doc#2 <p> Поетка рясно розкидає архаїзми <g/> , аж до морфологічних ( <g/> « <g/> хитнулись стязі <g/> » <g/> ) і синтактичних ( <g/> « <g/> Страшно краєм <g/> » <g/> ) <g/> , як також реквізит слов'янської мітології <g/> , на жаль <g/> , завжди підозрілої <g/> .
doc#2 <p> Важливіша нечувана стислість слова <g/> , його місткість <g/> , техніка мужньої недомовки <g/> , яка <g/> , одначе <g/> , не веде до символістичної неокреслености значення <g/> , яка завжди однозначна <g/> , як дряпина на камені <g/> , як лінія на ґравюрі <g/> .
doc#2 Ритуал вносить видимість і посутність гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія робить світ прийнятним і поетичним <g/> , дає змогу значити знаками сонця кожну річ і слово <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Усміх <g/> » <g/> ) </p><p> ДВА </p><p> Наталя Лівицька-Холодна в « <g/> нових <g/> » поезіях майже завжди пише про себе <g/> .
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 У Наталі Лівицької-Холодної дуже часто й дуже типово відбувається перехід від я ( <g/> про яке в суті речі завжди йдеться <g/> ) до взагальнених ти або ми <g/> : </p><p> Я йду в неминуче Проваллями самоти <g/> </p>
doc#4 Европейські малярі типово завжди намагалися заповнити кожний сантиметр площини свого образу <g/> , японські не боялися лишати великі простори поверхні білими або золотими <g/> , не боячися обмежитися на одній квітці або гілці серед порожняви <g/> , </p><p> лишаючи глядачеві робити взагальнення від даного часткового <g/> .
doc#4 Філемон і Бавкіда не знають ницости й зла світу <g/> , а що читач те знає <g/> , то за ідилією завжди стоїть зловісне передчуття лиха й неминучої загибелі <g/> , у гармонії спочиває зерно прихованої дисгармонії <g/> . </p>