Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Рішення Н. — де бути у війні та як не бути — може <g/> , не було б таке виразне <g/> , як воно стало 1941 року <g/> , якби іншою була хронологія його народження <g/> .
doc#0 Як довго він це робив <g/> , коли помер <g/> , де похований <g/> , не знати <g/> .
doc#0 Не було де навіть одну ногу поставити <g/> .
doc#0 Найгірше було лишитися на своєму місці <g/> , де він був « <g/> у списках <g/> » <g/> .
doc#0 Володимир Григорович волів еміграцію і дістався до Каліфорнії <g/> , де його слід губиться <g/> , але не в обіймах якого-небудь іншого Галицького <g/> . </p>
doc#0 У самому Харкові утворився невеликий німецький цвинтар <g/> , коло педагогічного інституту ( <g/> де тепер Опера <g/> ) <g/> .
doc#0 <p> Близько півтора року провів Н. у цьому місті-привиді <g/> , де нічого не було <g/> , тільки намагання вижити <g/> .
doc#0 На фронті над Волгою <g/> , де в Сталінграді кипіло люте змагання за кожний будинок і вибоїну <g/> , зазяяла порожнечею велика діра <g/> .
doc#0 Сам Голубовський — голова і знавець німецького права <g/> ; Паше-Озер- ський <g/> , експерт з радянського права <g/> , до якого українці <g/> , мовляв <g/> , звикли і люблять <g/> ; пані Соня <g/> , львів'янка <g/> , яка секретарює й друкує <g/> ; а оце відтепер — ще Н. </p><p> Вибір людей у теорії доцільний <g/> , охоплює все головне <g/> , що знають або повинні знати майбутні судді й правники в такому собі Луганську <g/> , на Поліссі <g/> , Гуцульщині й де там ще <g/> .
doc#0 Паше-Озерський чи не з Києва <g/> , право знає « <g/> общесоветское <g/> » <g/> , говорити по-українському вміє <g/> , але <g/> , де можна й не можна <g/> , скакає в гречку московщини і не приховує того <g/> , що нетерпляче чекає на повернення братів з-поза фронту <g/> .
doc#0 <p> Незвичайним було місце <g/> , кімната <g/> , де комісія працювала <g/> .
doc#0 Це було в будинку <g/> , де перед 1939 роком містилося польське воєвідство <g/> , тепер <g/> , здається <g/> , чи не вулиця Винниченка <g/> , масивний адміністративний негостинний ґмах габсбурзької епохи <g/> .
doc#0 <p> Мірчук не був великим ученим <g/> , але він геніяльно вмів маневрувати між берлінськими партійними й колопартійними урядовцями <g/> , знав у цих бюрократичних фортецях усі ходи й виходи <g/> , досконало уявляв <g/> , як <g/> , коли <g/> , де і з ким треба перемовитися ( <g/> німецький патріотизм не перешкоджав йому бути й справжнім українським патріотом <g/> ) <g/> , ставало в нагоді й те <g/> , що дружина його була німкеня <g/> , а дочка була німецькою фройляйн без догани <g/> .
doc#0 <p> Минуло кілька днів <g/> , і стало відомо <g/> , що бомбової атаки зазнали квартали <g/> , де містився Український інститут <g/> .
doc#0 Де ж їх узяти <g/> , того колоса <g/> , тих грошей <g/> ?
doc#0 <p> Коли берлінське небо стало занадто розжареним і працювати під ним стало неможливо <g/> , керівні органи німецької пропаганди вивезли редакцію « <g/> Дозвілля <g/> » ( <g/> як і газети « <g/> Земля <g/> » <g/> , видаваної для українських сільськогосподарських робітників <g/> ) до Пляуену <g/> , де зорганізували й друкарню з українськими шрифтами <g/> . </p>
doc#0 <p> На via dolorosa від Красного Лимана до Пляуену і до баварського вже <g/> , себто відкордоненого від російських окупаційних кордонів на захід від Пляуену ( <g/> який американці передали росіянам <g/> ) Гофу <g/> , де й закінчилася епопея <g/> , почата з Красного Лимана <g/> .
doc#1 Трохи більше церковнослов'янізмів можна знайти лише в гумористичних та сатиричних віршах <g/> , таких як <g/> , наприклад <g/> , « <g/> Великомученице кумо <g/> » <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , « <g/> Умре муж велій <g/> » <g/> , де вони відіграють явно пародійну ролю і мають антицерковне спрямовання <g/> .
doc#1 Так само і в інших віршах <g/> , де найбільш загальні концепції й образи історичних подій та епох ніби закодовані у стислих символах <g/> .
doc#1 <p> Інший ряд образів <g/> , що повторюються і розвиваються <g/> , дається паралельно <g/> : образ необжитої хати <g/> , який далі звужується до кутка і протиставляється <g/> , з одного боку <g/> , холодному <g/> , засніженому степові <g/> , де безсила людина мовби розчиняється у космічних стихіях <g/> , і <g/> , з другого боку ( <g/> хоча лише подумки <g/> ) <g/> , — зеленому садку коло хати <g/> , — світові <g/> , що його людині хотілося б створити для себе <g/> .