Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Де ж підмет для цих дієслів <g/> ?
doc#1 <p> Таким чином <g/> , можливості народньої пісні використовувались майже адекватно оригінальній моделі <g/> , але завдяки послідовному <g/> , поступовому зміщенню образів стерлася межа між нібито справжнім дніпровським пейзажем і порівнянням <g/> , між образами природи і людей <g/> , між завжди узагальненою і дещо абстрактною на- родньою піснею та суб'єктивною ліричною поезією <g/> , де героєм є авторське « <g/> я <g/> » <g/> .
doc#2 Замість аскетизму печерного малюнка <g/> , де до послуг тільки лінія <g/> , тільки сильвета <g/> , бачимо пишні барви й опуклі форми барокко <g/> . </p>
doc#2 <p> Початкова тема Лятуринської — суворість і дичавина її батьківщини <g/> , де бори й пущі з турами й диками і все вороже людині <g/> ; гинуть її кревні й друзі <g/> , щербиться меч і ломиться спис <g/> , земля гуде від гуків <g/> , і єдиною її <g/> , людини <g/> , любкою лишається туга помститися <g/> .
doc#2 Ритуал вносить видимість і посутність гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія робить світ прийнятним і поетичним <g/> , дає змогу значити знаками сонця кожну річ і слово <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#4 А в самому характері « <g/> нової <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної найбільша подібність з останніми роками творчости Ріхарда Штравса з його трагічно-спокійними й стриманими « <g/> Метаморфозами <g/> » й « <g/> Чотирма останніми піснями <g/> » <g/> ; а де в чому і з старим Ґете <g/> .
doc#4 Рубчак розкрив цитату з Олега Ольжича <g/> , а є й інші <g/> , приміром <g/> , з Юрія Липи ( <g/> « <g/> Де ж та світлість <g/> , що колись була <g/> ?
doc#4 Це не принцип будови роману <g/> , це конструкція або музичного твору ( <g/> фуґа <g/> , що складається з варіяцій на певні теми <g/> ) <g/> , або щоденника <g/> , де сьогодні записується одне враження чи переживання <g/> , завтра друге <g/> , а за якийсь час може знов і знов повернутися вже давніше записане <g/> , якщо сьогодні воно повторилося в свідомості <g/> .
doc#4 Своєрідніший перехід від себе до третьої особи <g/> , сказати б <g/> , об'єктивізація я в не-я — чи то в безпосередньо займенниковому вияві — і часом гостро й гірко іронічному — </p><p> А на даху <g/> , де в тиші на дротах білизна сохне <g/> , вогка і рум'яна <g/> , хтось емігрантську тугу розгорта <g/> , мов сторінки бульварного роману <g/> .
doc#4 Ніби прямою парафразою з міту про фрігійське подружжя є вірш <g/> , що починається рядком « <g/> Над твоєю труною не плакатиму <g/> » <g/> , а далі переходить у образ — </p><p> лежатиму я в труні <g/> , </p><p> і жуки твої </p><p> і риби </p><p> « <g/> вічну пам'ять <g/> » </p><p> співатимуть хором мені — </p><p> довголіття і одночасна смерть — як ідеал <g/> , хоч у житті <g/> , де боги не заходять до хати <g/> , недосяжний <g/> . </p>
doc#4 <p> Якщо ж говорити про поезії <g/> , де цей мотив названо <g/> , де навіть і найпрозаїчніші хоми невірні не можуть не бачити написаного чорним на білому <g/> , неохоче береться рука за спробу анатомії цього поетичного мотиву <g/> .
doc#4 <p> Якщо ж говорити про поезії <g/> , де цей мотив названо <g/> , де навіть і найпрозаїчніші хоми невірні не можуть не бачити написаного чорним на білому <g/> , неохоче береться рука за спробу анатомії цього поетичного мотиву <g/> .
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 Логіка перестає діяти там <g/> , де говорить поезія <g/> . </p>
doc#4 — </p><p> де все від Аятуринської <g/> : і молитва до віконця <g/> , і росяний ранок <g/> , і рум'янка на іконці <g/> , але все несподівано зміщено вставкою трьох слів у супроводі зламу інтонації й ритму <g/> : </p><p> і на тій <g/> , </p><p> що вже нема <g/> , іконці </p><p> покладу рум'янку <g/> . </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Жарт <g/> » <g/> ) </p><p> Це зведення Музи на хідники й мешканнячка нетрів американського міста виявляється в чимраз більшому ширенні метонімії коштом метафори <g/> , метонімія бо не бере нас з середовища до якогось іншого <g/> , ніби вищого <g/> , вона тримає нас цупко там <g/> , де ми були б <g/> , коли б і не вдавалися взагалі до образности — </p><p> то не горщики на кухні — </p><p> википить душа до дна <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Як вогонь <g/> » <g/> ) </p><p> або у включенні метонімії в метафору <g/> : </p><p> Огорнувсь голубиними вуалями </p><p> парк <g/> … </p>
doc#4 Він напевне звучить повноцінно й там і тоді <g/> , де і коли нас нема <g/> , де є тільки сама поетка з собою і з Богом <g/> . </p>
doc#4 Він напевне звучить повноцінно й там і тоді <g/> , де і коли нас нема <g/> , де є тільки сама поетка з собою і з Богом <g/> . </p>