Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#97 ніж порожнеча <g/> … </p><p> Шевченкознавці й шевченколюби таки будуть змушені читати це порядно неоковирне троєкнижжя ( <g/> де нема навіть абеткового покажчика — ще одна совєтська риса цього постсовєтського видання <g/> ) <g/> , а
doc#81 Дістати від німців дозвіл на вистави <g/> , перевірити приміщення <g/> , щоб упевнитися <g/> , що там не закладено міни <g/> , зібрати таку-сяку <g/> , хоч невелику трупу ( <g/> де <g/> , здається <g/> , єдиною професійною акторкою була його дружина Бранка <g/> , зоря не першої величини <g/> .
doc#27 Правду кажучи <g/> , його виступи проти українців ( <g/> де йому не треба було боятися цензурного чи поліційного нагляду і які йому <g/> , зрештою <g/> , більше боліли <g/> ) далеко гостріші <g/> .
doc#19 Може систематичні розшуки в архівах Кубанщини <g/> , Харкова ( <g/> де Мова провів студентські роки <g/> ) <g/> , Одеси ( <g/> де жив Комаров <g/> , зацікавлений у літературній спадщині Мови <g/> ) <g/> , Києва <g/> , Ленінграду ( <g/> цензурна управа <g/> ) зможуть виявити цікаві речі <g/> .
doc#0 У самому Харкові утворився невеликий німецький цвинтар <g/> , коло педагогічного інституту ( <g/> де тепер Опера <g/> ) <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> Б. Лепкий <g/> ) </p><p> Де ділась сила і краса <g/> , де ділись мрії і бажання <g/> , погасла зіронька остання <g/> , темрява і могила <g/> .
doc#40 У першому прикладі сполучник ( <g/> сполучне слово <g/> ) де <g/> , що має місцеве значення <g/> , вжитий не в цьому значенні <g/> , а радше в часовому <g/> ; у другому прикладі тричі вжито сполучника як — кожного разу в іншому значенні <g/> . </p>
doc#31 А в випадку мови про пролетарське мистецтво — що « <g/> воістину буде могутнім чинником в розвиткові людськости і поведе її до ненависних просвітянинові " <g/> тихих озер загірньої Комуни <g/> " <g/> , де зустріне людину " <g/> втілений прообраз тієї надзвичайної Марії <g/> , що стоїть на гранях невідомих віків <g/> "» <g/> , — лапки <g/> , вжиті Хвильовим <g/> , указують на те <g/> , що тут маємо справу не тільки з натяками на стиль його новель <g/> , а з буквальними цитатами <g/> . </p>
doc#15 <p> Л. А. Булаховський характеризує називні речення як " <g/> форму <g/> , взагалі кажучи <g/> , непитиму " <g/> прозаїчній мові <g/> " <g/> , де майже виключно ( <g/> за винятком <g/> , головним чином <g/> , кличних зворотів <g/> ) панує форма-розповідь <g/> " <g/> , а в іншому місці кидає натяк на те <g/> , що сфера їх застосування - особливі сфери мови ( <g/> " <g/> поетичний язик та інш <g/> .
doc#40 Слово бюро первісно означало 'сукно' <g/> ; потім за сумежністю понять воно стало означати 'стіл <g/> , накритий сукном' <g/> ; потім — знову за сумежністю — 'кімната <g/> , де стоять такі столи' <g/> ; і нарешті — 'канцелярія' <g/> .
doc#40 ) <g/> , де прикладка дівчат обтяжена залежним словом лісових <g/> , а прикладка богинь залежним словом дерев <g/> . </p>
doc#40 ) <g/> , де розірване узгодження прикметника з іменником <g/> , не видається таким ненормальним ( <g/> зв'язок між розірваними членами речення тут відновлюється інтонуванням їх на однаковій висоті тону <g/> ) <g/> .
doc#40 ) <g/> , де форма однини на відміну від форми множини означає людей взагалі <g/> , а не людей чоловічої статі <g/> , як це останнє є <g/> , приміром <g/> , у реченні « <g/> Припроваджено до мене аж десятьох арештантів <g/> : сімох чоловіків і три жінки <g/> » ( <g/> Мова <g/> ) <g/> .
doc#40 ) <g/> , де дієслова стоять у недоконаному виді <g/> , характер дії не зміниться <g/> , коли поставимо їх у доконаному виді <g/> : « <g/> У темряві густій ніхто не побачив <g/> , як упав і сконав один з борців <g/> , як ворог загріб його у темну яму« <g/> .
doc#40 ) <g/> , де па диво — прислівник <g/> , і в реченні « <g/> Хазяїн лазні <g/> , на диво <g/> , не закинув жадним словом про зроблені прогули <g/> » ( <g/> Панч <g/> ) <g/> , де на диво — вставне слово <g/> .
doc#85 Повільніші темпи розвитку <g/> , більший консерватизм <g/> , але той же принцип розвитку <g/> : кучерявість і симультанність картин Ганса Мемлінґа ( <g/> 1433-1499 <g/> ) і Гієроніма Босха ( <g/> 1450— 1516 <g/> ) <g/> , що веде нас до середньовічних традицій <g/> , ще триває в барокковій « <g/> Александровій битві <g/> » Альбрехта Альтдорфера ( <g/> 1480— 1538 <g/> ) <g/> , де рисунок важить у мініятюрно-виписаних деталях <g/> , але картина в цілому — симультанне ціле <g/> , що оперує плямами ( <g/> своєрідний пуантилізм XVI сторіччя — ознака вичерпаности напряму <g/> ) <g/> .
doc#85 А далі ця тенденція ще виразніша в портретах Ганса Мюліха ( <g/> 1516— 1573 <g/> ) і Крістофа Амберґера ( <g/> к. 1500— 1561 <g/> ) <g/> , де тло остаточно невтралізується <g/> , а все зосереджено на індивідуальній характеристиці <g/> .
doc#10 <p> Ця характеристика північноукраїнських поліфтонгів стає вихідною точкою ( <g/> 17 <g/> ) <g/> , де вона поповнюється ще іншими важливими спостереженнями <g/> , а саме до спостережень про однакову часокількість поліфтонгів з монофтонгами <g/> , про спадний характер північноукраїнського наголосу <g/> , про напружену лябіовеляризацію чи палаталізацію приголосних перед наголошеним голосним додається тепер важливе спостереження про характер кінця закритого складу <g/> : у північноукраїнських говірках кінцевий приголосний не обриває артикуляцію голосного <g/> , а наступає після ослаблення голосного і сам артикулюється напружено <g/> , не асимілюючися дальшим звукам ( <g/> 17 <g/> , 10 <g/> ) <g/> .
doc#27 Тут нема нічого дивного <g/> , коли згадаємо загальне різко негативне ставлення Куліша до Котляревського й котлярєвщини <g/> , виразно висловлене 1858—1860 року в « <g/> Погляді на українську словесность <g/> » ( <g/> « <g/> реготом над " <g/> Енеїдою <g/> " мало-мало не згубили сами земляки свого ж новонародженого слова <g/> » <g/> ) і зформульоване <g/> , в листах <g/> , також у записці до Тарновського ( <g/> 1856 <g/> ) <g/> , де Куліш застерігає <g/> , щоб не « <g/> удрати таких троянців <g/> , що всяке одцурається <g/> » <g/> , і в листі до Кониського ( <g/> 1860 <g/> ) <g/> .
doc#19 Бо ні « <g/> Напровесні <g/> » ( <g/> 1890 <g/> ) з її тезою <g/> , що скрізь буває весна <g/> , тільки Україні її нема <g/> , ні « <g/> На прогулянках <g/> , І <g/> » ( <g/> 1884 <g/> ) <g/> , де « <g/> На Дніпрі <g/> » <g/> , датована 1878 роком <g/> , тексту якої майже не знаємо <g/> , судячи з авторового коментаря ( <g/> див <g/> .