Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#88 Не було кімнати 101 <g/> , де кожен отримує власне покарання й перенавчання відповідно до свого характеру <g/> .
doc#84 Світ не цікавить існування Бобчинських у дуже добре гаптованих сорочках і провінційних міст <g/> , де вони живуть <g/> .
doc#63 І там <g/> , де йому не заважають тіні літературних посередницьких зразків ( <g/> « <g/> Одрада і Доброслава <g/> » — Чулков <g/> , « <g/> Олег у Царгороді <g/> » — Пушкін <g/> , а може ще більше Рилєєв <g/> ) <g/> , де він не скоряє свою поезію повчально-раціональним завданням ( <g/> вступ <g/> ) <g/> , — йому вдається створити образи важучі й пластичні <g/> : </p><p> Скачуть дикі вершники на мишастих конях <g/> , </p><p> Крають вітер вусами <g/> , чорними <g/> , тонкими <g/> . </p>
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі
doc#81 Так чи так <g/> , відтепер два різномовні театри різнилися між собою тільки мовою <g/> , репертуар був у засаді той самий <g/> , стиль гри й режисури теж <g/> , у конкуренції мав перемагати той <g/> , де були кращі актори <g/> . </p>
doc#40 Але авторського пояснення до власне прямої мови бракує і взагалі не можна встановити з певністю <g/> , де кінчається оповідь автора і де починаються слова <g/> , приписані Андрієві <g/> .
doc#64 Де ви <g/> , аборигени <g/> ?
doc#81 Але коли українська еміµрація опинилися в умовах <g/> , де конспірація була ні до чого <g/> , ця система перестала грати <g/> .
doc#15 ( <g/> У. Самчук <g/> ) </p><p> I <g/> , нарешті <g/> , можна навести приклади <g/> , де цей відпад від основного речення вже довершився <g/> , незалежно від того <g/> , чи закріпив його автор уживанням крапки чи ні <g/> : </p><p> Дівча заплітає червоний закісник <g/> , </p><p> Сто тисяч усмішок і зір не лукавий <g/> . </p>
doc#86 Тепер уже не завжди легко встановити <g/> , де патріотизм справжній і щирий <g/> , а де він машкара Тартюфа чи просто спекуляція <g/> . </p>
doc#91 Але питання не в тому <g/> , де вона починається <g/> , а як далеко вона сягає <g/> .
doc#81 Фльота <g/> , де він був п'ять років <g/> , жахливо покалічила йому мову <g/> .
doc#31 В її тогочасному стані вона для нього « <g/> Хохландія <g/> » ( <g/> с. 101 <g/> ) <g/> , « <g/> країна рабської психології <g/> » ( <g/> с. 50 <g/> ) <g/> , де живеш « <g/> серед дикунів <g/> » ( <g/> с. 52 <g/> ) <g/> , де панує « <g/> культурне позадництво <g/> » ( <g/> є. 50 <g/> ) і де « <g/> без російського дириґента наш культурник не мислить себе <g/> » ( <g/> с. 50 <g/> ) <g/> .
doc#0 Не було де навіть одну ногу поставити <g/> .
doc#81 Єдина приступна мені книгозбірня — НТШ — концентрувалася на українській літературі <g/> ; німецьких романтиків я мав з бібліотеки Сімовича <g/> , де німецькими письменниками були заставлені довгі ряди полиць <g/> .
doc#72 Петлюра говорить про них <g/> , як про “ <g/> єдині огнища <g/> ” <g/> , де “ <g/> більш-менш помітно було <g/> ” українське громадське життя <g/> , хоч і додає <g/> , вживаючи соціял-демократичного жарґону того часу ( <g/> 1908 <g/> ) <g/> , що вони гуртували “ <g/> круг здебільшого українську буржуазну інтелігенцію <g/> ” <g/> , бо висока членська вкладка ( <g/> але також урядові переслідування <g/> ) частково змушувала активні робітничі елементи “ <g/> стояти за порогом цих товариств <g/> " ( <g/> Петлюра 2. 121 <g/> ) <g/> .
doc#81 Закон нечуваний у цивілізованому світі <g/> , де життя навіть ворожих полонених священне <g/> , а там більше — своїх <g/> .
doc#85 Але коли далі нам заперечують можливість причинового підходу до мистецтва взагалі <g/> , не тільки в його мікрокосмічних <g/> , сказати б <g/> , проявах <g/> , а і в макро-космічних <g/> , висуваючи як єдиний принцип його розвитку твердження <g/> : « <g/> Дух Божий віє <g/> , де хоче <g/> » <g/> , то це вже означає заперечення всякого вивчення і приводить нас на позиції цілковитого агностицизму <g/> , обскурантизму й ліквідації всякої науки <g/> . </p>
doc#52 Дивітеся <g/> : </p><p> Жита похилились <g/> , </p><p> Де паслися ваші коні <g/> , </p><p> Де тирса шуміла <g/> , </p><p> Де кров ляха <g/> , татарина </p><p> Морем червоніла <g/> … </p>
doc#65 Але чому б працівникам Інституту мовознавства не виступити з поважною статтею або й книгою <g/> , де було б показане <g/> , наприклад <g/> , як часто і в яких обставинах української мови вживається або не вживається — в крамницях Києва <g/> ; в установах <g/> ; у навчальних закладах різних типів <g/> ; у наукових закладах різних галузей <g/> ; у музеях <g/> ; у видавництвах <g/> ; приватно вдома тощо <g/> ?