Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 Натомість і далі дискусійним лишається перебіг цього розвитку в південноукраїнському <g/> .
doc#12 : вчорашній <g/> , справжній <g/> , а далі такі головніші прикметники <g/> : братній <g/> , будній <g/> , верхній <g/> , вечірній <g/> , всесвітній ( <g/> але освітній і освітний <g/> ) <g/> , городній <g/> , давній <g/> , дорожній <g/> , достатній <g/> , дружній ( <g/> дружня держава <g/> , — але і дружний — дружна робота <g/> ) <g/> , житній <g/> , задній <g/> , західній <g/> , крайній <g/> , кутній <g/> , літній <g/> , майбутній <g/> , могутній <g/> , мужній <g/> , нижній <g/> , новітній <g/> , обідній <g/> , осінній <g/> , останній <g/> , передній <g/> , пізній <g/> , порожній <g/> , присутній <g/> , ранній <g/> , самотній ( <g/> і самітний <g/> ) <g/> , середній <g/> , синій <g/> , спідній <g/> , сторонній <g/> , сусідній <g/> , східній <g/> , художній <g/> . </p>
doc#12 : „Десь буде рипіти ясень <g/> , а далі шелестіти— похилі явори“ ( <g/> Хвильовий <g/> ) <g/> . </p>
doc#14 Стан такий <g/> , що тільки Маланюк сьогодні в нашій поезії може піти далі від Маланюка <g/> . </p>
doc#14 Найлегше він упорався з еміграційними комсомольськими поетами <g/> , — тими <g/> , що « <g/> Ах <g/> , Україно <g/> » <g/> , « <g/> Я і Україна <g/> » <g/> , « <g/> Україна і я <g/> » <g/> , « <g/> Я розпрощався з тобою <g/> , Вкраїно <g/> » <g/> , « <g/> Ми повернемось знову до тебе <g/> , Вкраїно <g/> » і так далі <g/> .
doc#15 <p> Навівши далі загальновідомий тепер вірш А. Фета " <g/> Шопот <g/> , робкое дыханье <g/> …
doc#15 На жаль він не обмежується на цьому глибоко правильному <g/> , хоч і трохи загальному <g/> , спостереженні ( <g/> яке <g/> , проте <g/> , ледве чи стосується повністю <g/> , як він думає <g/> , до називних відмінків заголовків <g/> , вивісок тощо <g/> , про що буде мова далі <g/> ] <g/> , а припускає далі - і то в досить категоричній формі <g/> , що тут " <g/> опущение глалола [ <g/> …
doc#15 <p> Я. Лось у своїй синтаксі розглядає називний відмінок <g/> , що стоїть поза реченням і дублюється далі займенником ( <g/> за Пєшковським - називний відмінок уявлення <g/> ) <g/> , при чому вважає <g/> , що " <g/> такі вирази є <g/> , власне <g/> , поєднанням окличних називних відмінків з власне реченнями в стосунку сурядности [ <g/> współrzędności <g/> ] " <g/> . </p>
doc#15 Навпаки <g/> , далі він схиляється до відомого вже нам прирівняння абсолютно самостійних називних відмінків до еквівалентів речень взагалі <g/> , підкреслюючи <g/> , що речення виражає розумуючі ( <g/> refleksyjne <g/> ) <g/> , а еквіваленти речень - афективні елементи людського реагування на явища об'єктивного світу ( <g/> nop <g/> .
doc#15 Далі вільні сповіщення ( <g/> як і зв'язані - автор <g/> , очевидно <g/> , бачить між ними лише кількісну різницю <g/> ) поділяються на розумові ( <g/> sądzące <g/> ) <g/> , розумово-почуттєві ( <g/> sądzące-uczuciowe <g/> ) <g/> , почуттєві ( <g/> uczuciowe <g/> ) і вольові ( <g/> woluntalne <g/> ) <g/> .
doc#15 Далі же автор схильний розглядати їх радше як підмети <g/> , хоч у певній ситуації - напр <g/> .
doc#15 А далі він твердить просто протилежне <g/> : " <g/> Іменні </p><p> речення зберігають свою реченнєву функцію найкраще там <g/> , де не стоять у близькому значенньовому зв'язку [ <g/> souvislosti <g/> ] з іншими реченнями <g/> , головне дієслівними <g/> " <g/> . </p>
doc#15 Той же погляд на недавнє їх постання намагається докладно обґрунтувати в спеціяльній роботі на цю тему і Л. Б. Перльмуттер <g/> , в роботі <g/> , до якої нам ще доведеться далі повернутися <g/> . </p>
doc#15 Далі мені ще доведеться повернутися до нього <g/> , а тут я обмежуся на кількох прикладах <g/> . </p>
doc#15 <p> ( <g/> В. Свідзінський <g/> ) </p><p> - поскільки вони далі переходять в двоелементні речення <g/> , не обов'язково розглядати як однорядні підмети першого двоелементного речення <g/> , хоч <g/> , звичайно <g/> , без застережень проголосити їх самостійними називними реченнями теж не можна <g/> . </p>
doc#15 Далі Баллі констатує <g/> , що відрив членів речення в наслідок дисльокації спричиняється до затирання граматичних зв'язків <g/> ; часто в подібних випадках уже не можна точно визначити <g/> , сурядний чи підрядний зв'язок тут наявний <g/> .
doc#15 <p> Якщо при цьому прикметник такий <g/> , що виявляв більш-менш звичайну ознаку предмета <g/> , що вживається при останньому звичайно або принаймні часто <g/> , то можна з певністю передбачати <g/> , що його предикативність буде відчуватися надмірно слабо і кінець-кінцем він перетвориться на атрибут <g/> , а все речення - на називне <g/> , називне не лише формою <g/> , а і способом світосприймання ( <g/> про це - далі <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 І далі він зв'язує подібні називні відмінки з називним самостійним <g/> , себто з називним відмінком <g/> , що ставиться " <g/> цілком самостійно <g/> , не тільки без дієслівного <g/> , але й без будь-якого присудка <g/> " <g/> ; з цього випливає <g/> , очевидно <g/> , що ці конструкції Потебня вважає за дуже стародавні <g/> : недаремно він перекидає від них місток до випадків відокремлення підмета від присудка сполучником а той дідусь та був каліка <g/> .
doc#15 Але далі це слово-поняття включається в дієслівне речення кругом запалало <g/> .
doc#15 Погляд на їх особливий <g/> , так би мовити <g/> , словесний ( <g/> в генезі про це далі <g/> ) <g/> , а не реченньовий характер призвів до того <g/> , що випадки функціонування їх у складному реченні зустрічали " <g/> сліпоту <g/> " дослідників <g/> . </p>