Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#20 <p> Наші перші зустрічі <g/> , — але не знайомство — припадають на роки 1929-1930. Ми були студентами Харківського університету <g/> , що тоді ще не був нагороджений « <g/> присвоєнням <g/> » йому « <g/> імени Максима Горького <g/> » <g/> ; натомість він був перейменований у вельми доброзвучне ХПІПО ( <g/> Харківський педагогічний інститут професійної освіти <g/> ) <g/> .
doc#21 МУР хотів бути незалежним від будь-яких партій <g/> , це ставало для нього центральним питанням його існування <g/> .
doc#22 А може він і не знайдеться <g/> ? </p>
doc#23 Він збуває питання двома словами <g/> : Петренків вірш для нього — « <g/> наслідування Шевченка <g/> »2 <g/> .
doc#24 І коли ми шануємо Миколу Хвильового за те <g/> , що він був застрільником і пробоєвиком цього періоду <g/> , то Аркадій Любченко заслуговує на пошану як завершувач і синтезатор періоду <g/> .
doc#25 Від нього лишилося <g/> , враховуючи сюди й дрібні рецензії <g/> , всього 12 назв праць <g/> , та й то дві з них були видруковані посмертно <g/> , 1929 року <g/> , з них одна — не закінчена <g/> .
doc#26 Але й цього Шевченкові мало <g/> , і він навпрост формулює свої жадання супроти Квітки <g/> : </p><p> Співай же їм <g/> , мій голубе <g/> ! </p>
doc#27 Від Котляревського українських листів не збереглося ( <g/> правда <g/> , не збереглося від нього суго приватного листування взагалі <g/> .
doc#28 Можливо <g/> , що майбутнє внесе в нього значні виправлення <g/> .
doc#29 Покладатися на нього треба з найбільшою обережністю <g/> , а може <g/> , й зовсім не треба <g/> .
doc#30 Пригадуєте <g/> , для « <g/> нормального <g/> » сина батько ніякої учти не робив <g/> , а для блудного заколов — кого він там заколов <g/> ?
doc#31 Якщо він сподівається відтворити з цих текстів образ послідовного <g/> , загартованого <g/> , непохитного борця з комунізмом <g/> , він буде розчарований <g/> .
doc#32 До цієї групи я відніс би й Михайла Безухова <g/> , хоч він різнився браком наївности <g/> , умінням добирати людей <g/> , — справжня людина на справжньому місці <g/> , — безжальністю й твердістю характеру й своїх рішень <g/> .
doc#33 1996. № 1. С. 118-124. </p><p> </doc> </p><p> ( <g/> « <g/> Місто <g/> » Валеріяна Підмогильного <g/> ) </p><p> У чудесних і приречено людяних листах Івана Дніпровського до Миколи Куліша <g/> , опублікованих у « <g/> Голубих диліжансах <g/> » <g/> , невеличкій книжці <g/> , власне брошурці <g/> , що своєю глибиною й людяністю перевершує все друковане українською мовою за останні роки <g/> , є фраза <g/> : « <g/> А коли твій Малахій сказав <g/> , що він прийшов " <g/> перевірити всі комісії <g/> " <g/> , я зрозумів <g/> , що ти сам свідомий обов'язку <g/> » <g/> . </p>
doc#34 Якби книга мала редактора <g/> , він показав би авторові <g/> , що не можна на тлі соковитої і чистої мови з київським забарвленням уживати таких слів <g/> , типових для емігрантської мови ( <g/> і західньоукраїнської <g/> ) <g/> , як бараболя ( <g/> 67 <g/> ) <g/> , акція ( <g/> в значенні дія <g/> , 75 <g/> ) <g/> , на найвищу скалю ( <g/> 90 <g/> ) <g/> , уроєння ( <g/> 158 <g/> ) <g/> , бо це слова іншого середовища і іншого часу <g/> , не потрібні у книзі про село Київщини 30-их років <g/> .
doc#35 Її ще вабить меч <g/> , але вона вже не дозволяє собі за нього взятися <g/> ; вона ще цікавиться життям національної спільноти <g/> , але в рішучий момент вона готова тричі цієї спільноти зректися <g/> .
doc#36 Проте Ґе вважав <g/> , що він народився як сповна розвинена людина щойно після знайомства з Левом Толстим <g/> , яке відбулося 1882 року <g/> .
doc#37 До нас він не заблукав випадковим гостем <g/> , він приїхав у біді <g/> , шукаючи порятунку для того <g/> , що він затіяв <g/> . </p>
doc#38 А ще більше буде він здивований <g/> , коли нарешті <g/> , розкопавши характеристику Шевченка в розділі хотілося б більшої чіткости <g/> .
doc#39 В ясний день він струшує з себе « <g/> цілі пригорщі ламаного та битого світла на землю <g/> » <g/> .