Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#62 Приміром <g/> , прикметники жіночого роду в російській мові мають однакове закінчення в родовому <g/> , давальному й місцевому відмінках <g/> , а українська мова відрізняє родовий від давального-місцевого <g/> .
doc#65 Другим закидом проти словника було те <g/> , що ( <g/> ідучи за офіційно затвердженим правописом <g/> ) словник дозволяв відмінювати слова бюро <g/> , депо і почасти радіо ( <g/> в орудному відмінку однини <g/> ) <g/> , що Кошевий називає “ <g/> грубейшая вульгаризация <g/> ” <g/> .
doc#65 З ортоепічними нормами української літературної мови <g/> , зформульованими в 20-х роках <g/> , передусім у працях Олекси Синявського <g/> , приголосні в вимові пом'якшуються перед і <g/> , за винятком т <g/> , д <g/> , л <g/> , н <g/> , що стоять перед і <g/> , яке походить з о <g/> , а також перед і в закінченні називного відмінка множини твердих прикметників <g/> .
doc#65 <p> 4. Інакше слід оцінити заміну закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість <g/> , де <g/> , як відомо <g/> , вимогою правопису 1928 р. було писати <g/> , а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше <g/> , і <g/> , можливо <g/> , що по говірках воно ще трапляється частіше <g/> , ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо <g/> , як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и <g/> , — спершу в давальному й місцевому однини <g/> , пізніше в називному відмінку множини <g/> , а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и <g/> , в родовому відмінку однини <g/> .
doc#65 <p> 4. Інакше слід оцінити заміну закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість <g/> , де <g/> , як відомо <g/> , вимогою правопису 1928 р. було писати <g/> , а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше <g/> , і <g/> , можливо <g/> , що по говірках воно ще трапляється частіше <g/> , ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо <g/> , як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и <g/> , — спершу в давальному й місцевому однини <g/> , пізніше в називному відмінку множини <g/> , а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и <g/> , в родовому відмінку однини <g/> .
doc#65 <p> 4. Інакше слід оцінити заміну закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість <g/> , де <g/> , як відомо <g/> , вимогою правопису 1928 р. було писати <g/> , а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше <g/> , і <g/> , можливо <g/> , що по говірках воно ще трапляється частіше <g/> , ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо <g/> , як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и <g/> , — спершу в давальному й місцевому однини <g/> , пізніше в називному відмінку множини <g/> , а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и <g/> , в родовому відмінку однини <g/> .
doc#65 закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість <g/> , де <g/> , як відомо <g/> , вимогою правопису 1928 р. було писати <g/> , а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше <g/> , і <g/> , можливо <g/> , що по говірках воно ще трапляється частіше <g/> , ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо <g/> , як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и <g/> , — спершу в давальному й місцевому однини <g/> , пізніше в називному відмінку множини <g/> , а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и <g/> , в родовому відмінку однини <g/> .
doc#65 Історично беручи <g/> , твердість зберігається <g/> , коли і походить з о і здебільшого чергується з ним ( <g/> у нашому прикладі ножі <g/> ) <g/> , або в називному відмінку множини прикметників з -ые ( <g/> напр <g/> .
doc#65 Тепер її перенесено на українську мову <g/> , і всі познаки показують <g/> , що вона прищепилася цілком щиро серед українських освічених кіл <g/> , що вони справді відчувають <g/> , що форми <g/> , наприклад <g/> , родового відмінка кіна <g/> , бюра <g/> , ситра- вульґарні й неприпустимі в мові освіченої людини <g/> .
doc#65 Форми типу biura нормальні в польській мові <g/> , чехи кажуть у родовому відмінку byra <g/> , по-своєму відміняються такі слова і в сербо-хорватській літературній мові – біроа тощо <g/> .
doc#71 Сюди ж можна ще долучити переважання давального відмінка іменників чол <g/> .
doc#72 342 і далі в передруку правил <g/> , без словничка <g/> , у <g/> : Тимошенко 2 <g/> ) <g/> , книжка зберігає такі характеристичні особливості галицького правопису <g/> , як уживання Ї<Ѣ <g/> , і ( <g/> дїд <g/> ) <g/> ; відокремлене писання частки ся з дієсловами <g/> ; знак м'якшення після зубного між двома паляталізованими приголосними ( <g/> сьвіт <g/> ) \ у морфології — закінчення -ий в родовому відмінку множини іменників на приголосний ( <g/> копий <g/> , грудий <g/> , а не коней <g/> , грудей <g/> ) <g/> ; а надто віддання літер д та і у чужомовних словах ( <g/> біольогія <g/> ) ( <g/> Тимошенко 2 <g/> , 336 <g/> , 338 <g/> , 343 <g/> ) <g/> .
doc#72 Наприклад <g/> , закінчення іменників жіночого роду з кінцевою приголосною в родовому відмінку однини змінено з -и на -/ ( <g/> радості <g/> , солі <g/> ) <g/> .
doc#72 Другим закидом проти словника було те <g/> , що ( <g/> ідучи за офіційно затвердженим правописом <g/> ) словник дозволяв відміняти слова бюро <g/> , депо і почасти радіо ( <g/> в орудному відмінку однини <g/> ) <g/> , що Кошевой називає “ <g/> грубейшая вульгаризация <g/> ” <g/> .
doc#78 прикметників на -и <g/> : густы терны ( <g/> 90 <g/> ) <g/> ; </p><p> г. Займенник сей має в непрямих відмінках і <g/> : сіх <g/> , сім <g/> .
doc#81 На початку третього року я взяв у нього доповідь на тему про функції родового відмінка <g/> .
doc#81 Як літературу Кость Тихонович подав мені монографію Євгена Тимченка про функції родового відмінка в українській мові <g/> .
doc#81 Тимченкові закинено закоханість у застарілі конструкції ( <g/> приміром <g/> , уживання родового відмінка перед іменником <g/> , від якого він залежав <g/> , типу Дніпра береги <g/> ) <g/> , а співвинним був — я. Тут виявилася відмінність етнографічної школи українського пуризму з модернішою й поміркованішою школою Синявського <g/> , але я про це не дуже здавав собі справу <g/> .
doc#81 У другому році мої « <g/> теми <g/> » були <g/> : принципи етимологізування <g/> ; розвиток форм присудковости за Потебнею <g/> ; функції орудного відмінка за Потебнею <g/> ; історія дієвідміни в чеській мові — історична фонетика чеської мови <g/> .