Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#95 Його засновано десь 1654 року в пруді відвойовування й хліборобського опанування Дикого Поля <g/> .
doc#22 Його герої й героїні мріють не про власний дім або автомобіль <g/> , навіть не про пральну машину <g/> , ні <g/> , стара негритянка <g/> , що працює на ліфті <g/> , марить поверненням ( <g/> !
doc#24 Його люди — не « <g/> шкіряні куртки <g/> » такого собі Бориса Пільняка <g/> , що навіть у революції — тільки « <g/> фукцируют <g/> » <g/> .
doc#81 Воно ж первісно мало означати « <g/> народив себе <g/> » <g/> …
doc#15 Так <g/> , у реченні " <g/> Йому трохи соромно стало за Ферапонта <g/> " ( <g/> М. Коцюбинський <g/> ] не звична заміна соромно формою сором <g/> , хоча при зв'язці було <g/> , приміром <g/> , обидві ці форми цілком можливі <g/> .
doc#46 ( <g/> Воно зберігається в архіві УВАНу <g/> .
doc#6 Бо в дійсності він ніколи не мав абсолютної певности <g/> , чи те коло не було нестале і не тотожне з з <g/> , а вже й поготів <g/> , чи його можна замінити на в ( <g/> ньому <g/> ) <g/> .
doc#65 Приміром <g/> , перехід від нормального ще тридцять років тому одвертий до відвертий порушує історично складену будову слова <g/> , яке ніколи не мало префікса від- ( <g/> воно мало префікс -о- і корінь твір-/твор- <g/> , як у дієслові </p><p> о-твор-ити <g/> ) <g/> , або <g/> , більш-менш того ж часу <g/> , перехід від жадний ( <g/> що історично постало з ні-же-одн- стягненням е і ова <g/> ) до жодний <g/> .
doc#40 У реченнях цього типу головний член виражається ( <g/> крім наявної або нульової дієслівної зв'язки <g/> ) запереченням не і прийменником до з іменником у родовому відмінку <g/> , а назва дійової особи вживається в давальному відмінку ( <g/> йому <g/> , Орині <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 <p> Дуже характеристично <g/> , що в усіх цих займенниках <g/> , за винятком що <g/> , знахідний відмінок дорівнює родовому — навіть у середньому і жіночому роді <g/> , чого в іменниках нема ( <g/> воно — його <g/> , вона — її <g/> ) <g/> .
doc#40 ) годі сказати <g/> , до чого стосується слово неспорно <g/> : чи до того <g/> , що воно — паруб'я ( <g/> Воно неспорно паруб'я <g/> ) <g/> , чи до того <g/> , що воно вміє неспорно читати склади <g/> .
doc#55 <p> У цьому контексті виринає ще раз питання ( <g/> воно щоправда <g/> , більше стосується лексики і лише побічно — правопису <g/> ) про мовну спадщину середньоукраїнського періоду <g/> , коли Україна <g/> , окрайцем <g/> , опинилася в Східно-Центральній Европейській спільноті мов і народів <g/> .
doc#18 Тут є автобіографічний <g/> , особистий аспект інших творів з тетралогії ( <g/> йому присвячена стаття Л. Білецького про образ Мойсея в творчості Франка <g/> ) <g/> , є тут громадянсько-політичний аспект <g/> , такий виразний в « <g/> Отвертому листі <g/> » <g/> , але понад усім і в підоснові всього знаходимо тут філософію і історіософію <g/> . </p>
doc#41 Так створилася суперечність між біологічним і технічним ( <g/> воно ж <g/> , мабуть <g/> , і суспільне <g/> ) в людині <g/> .
doc#47 Був визначним ученим ( <g/> йому належить переклад Вульґати <g/> ) і відзначався <g/> , за словами Доналда Аттвотера <g/> , « <g/> непогамованістю в сперечанні <g/> , зневагою до противників <g/> , трутливістю свого язика й пера <g/> , дикістю й образливістю картань <g/> » <g/> , з чого <g/> , як подає « <g/> Русский православный словарь <g/> » 1913 року <g/> , « <g/> римське суспільство <g/> , звикле до легковажних звичаїв <g/> , настроїлося проти нього <g/> » <g/> . </p>
doc#46 ) Воно добре відбиває цю чужість <g/> , відстань <g/> , короткі дні відносного наближення й нове розходження <g/> .
doc#51 ^7 <g/> ) Йому належать ( <g/> у „Нормах української літературної мови <g/> ” 1931 <g/> ) вперше опрацьовані норми української ортоепії <g/> , морфологічні норми <g/> .
doc#28 Його втомило це життя <g/> , що « <g/> глушить веселковий тон думок <g/> , жадань і щирого завзяття <g/> » ( <g/> « <g/> Космос <g/> » <g/> ) <g/> , йому « <g/> уже немає свята <g/> » ( <g/> « <g/> Ворожіння <g/> » <g/> ) <g/> , і він знає <g/> , що марно намагається « <g/> людський вік продовжити нужденний <g/> » і « <g/> доступитись загадок буття <g/> » ( <g/> « <g/> Гільгамеш <g/> » <g/> ) <g/> . </p>
doc#28 Він твердить <g/> , що його « <g/> пригодницький минувся вік <g/> » і вже його « <g/> чуття не здіймуться в припливі <g/> » ( <g/> « <g/> Poor Yorick <g/> » <g/> ) <g/> , йому ввижається перша сивина <g/> , і він прирікає себе віднині тільки </p><p> Вбирати зблідлих обріїв принаду </p><p> І тішитись на радощі чужі <g/> , – </p><p> ( <g/> « <g/> Все те – тріюмф заведеного ладу <g/> » <g/> ) </p><p> бо йому приємна <g/> , хоч і смішна марна надія і віра юности ( <g/> « <g/> Під Новий Рік <g/> » <g/> ) <g/> , і він не може їй не заздрити <g/> , коли </p><p> Тягар робочих літ наліг <g/> …
doc#28 Тумани підіймаються <g/> , « <g/> мов душі давно померлі <g/> » <g/> , вітер « <g/> сіяв жах <g/> » і « <g/> на чорнім коні Леонору Без упину мчав у степах <g/> » ( <g/> « <g/> Він тікав <g/> » <g/> ) <g/> , ростуть « <g/> криваві квіти на чорних кручах <g/> » ( <g/> « <g/> Гризи залізо <g/> » <g/> ) <g/> , сонце – « <g/> огненноокий німий чаклун <g/> » ( <g/> « <g/> Нехай архангел <g/> » <g/> ) <g/> , воно – сліпе <g/> , а « <g/> снігові градини <g/> » – глухі ( <g/> « <g/> Заклинаю вітер <g/> » <g/> ) <g/> .