Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Н. більше ніколи не бачив Галицького <g/> , Галицький не бачив Н. Це було 6 жовтня <g/> , останнє спіткання Н. із його ментором з Раднаркомівської <g/> .
doc#0 Був він чернігівсько-селянського роду <g/> , але переконання його й партійна приналежність були есерівські <g/> , бойові заслуги — і київські <g/> , і хустські <g/> , — перші 1917-1918 <g/> , а другі 1940 <g/> , в обох випадках в українському війську <g/> , а це не надто в'яжеться з працею в німецькій наскрізь нацистській — хоч і деполітизованій — пропаганді <g/> .
doc#2 Відтепер епітет-прикметник ввіходить у її поетичну техніку <g/> , а що вжито його обережно й нерясно <g/> , то тим більше випинаються ті нечисленні окреслення <g/> , що їх таки допущено <g/> . </p>
doc#6 Дальші й більші успіхи — виставки <g/> , продаж картин <g/> , видання книжок <g/> , що поєднували його текст з його ж таки ілюстраціями <g/> , упорядкованими в серіях <g/> , ілюстрування книжок ( <g/> приміром <g/> , Франкового “ <g/> Лиса Микити <g/> ” <g/> ) <g/> , видання його автобіографії <g/> , напевно <g/> , дали йому інші можливості піднести рівень життя й стабілізувати його <g/> , але ледве чи воно вийшло поза рамці того <g/> , що в Америці зветься “ <g/> середньою клясою <g/> ” <g/> , а вже напевне вони не змінили його життєвого стилю мистецької одержимости <g/> . </p>
doc#6 Такі обличчя-маски можуть вести до графіки Ґої <g/> , приміром у його “ <g/> Бики з Бордо <g/> ” <g/> .
doc#6 Давній попередник його Кріґгоф спеціялізувався на малих картинах <g/> , часом наближених до мініятюри своїм розміром <g/> , як Шпіцвеґ у Німеччині або Мейсоньє у Франції <g/> .
doc#6 ) <g/> , була його порятунком або такою він сам хотів її бачити <g/> .
doc#6 І його старий світ <g/> , з якого він вийшов <g/> , і його новий світ <g/> , до якого він частково входив ( <g/> але не цілком <g/> , ніколи не цілком <g/> ) <g/> , — обидва загрожували йому тим <g/> , що він називав “ <g/> деперсоналізацією <g/> ” <g/> .
doc#8 Думав він про те чи не думав <g/> , — його твори писані не для сучасників <g/> . </p>
doc#9 Але Олену Пчілку не лякає це обвинувачення <g/> , навпаки вона приймає його як програмове <g/> : « <g/> Отож нехай буде наша літературна мова й кованою <g/> .
doc#9 — Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині <g/> , — і маю сказати <g/> , що він повинен би бути й кожному <g/> , хто дбає о силу й багатство української мови <g/> , стільки ж милим <g/> , скільки й лівобережний <g/> : так надто щиро та широко приховав він свою українську вдачу <g/> »1. І далі Олена Пчілка доводить <g/> , що він зовсім не ополячений <g/> , а тому слід « <g/> залишити ту гадку з погляду мови про " <g/> єдину чистую <g/> " Полтавщину <g/> .
doc#9 Для нас важить <g/> , що так його сприйняв І. Нечуй-Левицький і так засвоїв <g/> .
doc#9 з ранку до вечора тупцяємо коло клумбів <g/> » ( <g/> С. 358 <g/> ) <g/> , то це пояснюється не тільки його особистими дивацтвами <g/> , як про це звичайно думають і кажуть <g/> , а тією принциповою настановою <g/> , яку має письменник щодо шляхів розвитку української літературної мови <g/> . </p>
doc#9 Видно <g/> , що це явище нове <g/> , рамці його ще не визначилися <g/> .
doc#9 а то и того реже в неодушевленных <g/> » ( <g/> 6 <g/> ) <g/> , хоч <g/> , відповідно до його високої оцінки південних говірок <g/> , ця форма означає <g/> , на його думку <g/> , « <g/> умягчение грубости наречия <g/> » <g/> ; </p><p> б. Нестягнені прикметники <g/> : гарная — гарнеі — гарный ( <g/> 10 <g/> ) <g/> ; </p><p> в. Наз <g/> .
doc#10 <p> Вихідною точкою наукових праць Ганцова з історичної діалектології було його знання говірок південної Чернігівщини <g/> , передусім Козелецького повіту <g/> .
doc#10 З цього погляду в Курило зв'язок з Потебнею глибший і живіший <g/> , ніж у його харківських учнів <g/> , об'єднаних навколо видання “ <g/> Вопросы теории и психологии творчества <g/> ” <g/> .
doc#15 Даючи цікаву аналізу цього поняття буття-існування і протиставляючи його простому уявленню <g/> , чим він відмежовує називні речення від називних відмінків <g/> , дубльованих у дальшому або попередньому тексті займенником <g/> , Пєшковський практично однак вбачає відмінність називних речень від неповних у " <g/> відсутності специфічно придієслівних членів <g/> " <g/> , у відсутності " <g/> прислівника або непрямого відмінка іменника <g/> , якщо тільки ці члени не мисляться при самому називному <g/> " м. </p><p> Хоч Пєшковський і припускає проміжні і перехідні випадки <g/> , але треба визнати <g/> , що у нього ця відмінність називних речень від неповних випнута далеко більше <g/> , ніж у Шахматова <g/> , і далеко менш пов'язана з екзистенціяльністю <g/> , як основним значенням номінативних речень <g/> .
doc#15 <p> Якщо при цьому прикметник такий <g/> , що виявляв більш-менш звичайну ознаку предмета <g/> , що вживається при останньому звичайно або принаймні часто <g/> , то можна з певністю передбачати <g/> , що його предикативність буде відчуватися надмірно слабо і кінець-кінцем він перетвориться на атрибут <g/> , а все речення - на називне <g/> , називне не лише формою <g/> , а і способом світосприймання ( <g/> про це - далі <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 вияснення нового спостереження через порівнування його з давнішим <g/> , що з ним це нове подібне в однім пункті <g/> " і далі будує на цьому цілу теорію " <g/> первісного суду <g/> " <g/> : </p><p> Первісний суд виявляється назверха лише одним словом <g/> , і тим він ріж- ниться від того елементу думання <g/> , що його подає льогіка <g/> , а також і від синтаксичного елементу мови <g/> , що його встановлює граматика <g/> . </p>