Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#47 Воно — справжній ключ до цілости <g/> , але не в однозначності <g/> , а в усій повноті своєї семантики <g/> .
doc#81 Воно було виявом намагання знищуватися всяку іншість <g/> .
doc#6 Його зв'язки з першою половиною шістнадцятого віку <g/> , добою Босха <g/> , Бройгеля <g/> , Лютера <g/> , Кальвіна й Томаса Мюпцера <g/> , виразні й недвозначні <g/> .
doc#68 Воно можливе й доконечне тому <g/> , що його поезія насамперед не поезія знахідок <g/> , а поезія знаходження <g/> .
doc#56 Йому належали слова <g/> : </p><p> Самовластительный злодей <g/> , </p><p> Тебя <g/> , твой род я ненавижу <g/> . </p>
doc#50 Воно знало <g/> , що те таємне справіку сидить мовчки в річці <g/> ; воно зустрічалося з польовиками і вірило в реальність снів <g/> ; там і тварини ще говорили людською мовою <g/> ; воно знало чари і вміло за речами бачити людську душу <g/> , шанувало звичай і давнину <g/> , воно було єдине і цілісне в своїй одуховленості <g/> , що охоплювала людей і тварин <g/> , природу і вироби людських рук <g/> .
doc#40 : « <g/> Воно хоч сонце і не шкодить доброму парубкові <g/> , а все ж обмитися непогано«— Сенч <g/> .
doc#81 Ніби висока <g/> , а справді смертовбивча фіктивна ця « <g/> посада <g/> » його була і могла бути тільки ствердженням українськости <g/> , чотири роки замовчуваної й топтаної німецькою владою <g/> , тільки жест демонстрації невмирущости української ідеї <g/> .
doc#9 Адже воно йому цілком не властиве <g/> .
doc#6 Але воно було далеко від будь-яких стилізацій <g/> , воно було мистецтвом двадцятого століття <g/> , і то не тільки в таких рисах <g/> , як прояви абстракціонізму <g/> , сюрреалізму <g/> , експресіонізму й чого там ще <g/> , а передусім у своєму еклектизмі <g/> , в своїх суперечностях <g/> .
doc#35 Барокковість його поезії виявляється в іншому <g/> , насамперед в алегоріях <g/> . </p>
doc#92 Я бачу його злим Квазімодо зовні і внутрішньо <g/> .
doc#19 Таке словотворення йде в Мови спільними шляхами з Грабовським ( <g/> згадаймо хоч би його <g/> : </p><p> З усіх усюд берімо здатки <g/> , </p><p> А не зачервлюймо в багні <g/> : </p><p> Меткої жизности нестатки — </p><p> Умови гибелі справжні <g/> ) <g/> , </p><p> зі Старицьким <g/> , чиї неологізми <g/> , як відомо <g/> , мали особливо широкий розголос у тогочасній критиці <g/> .
doc#75 <p> Бо воно в природі не існує <g/> , </p><p> І дорватись вам до нього не удасться <g/> . </p>
doc#89 Він певний <g/> , що знає <g/> , що таке « <g/> високе мистецтво <g/> » <g/> , і твердо тримається його й боронить його <g/> .
doc#21 Це був його постійний <g/> , справжній невигойний біль <g/> .
doc#47 Не буду його тут цитувати <g/> , але хай читач <g/> , що любить поезію <g/> , перерве тут читати цю статтю й вдасться до цієї поетичної перлини <g/> .
doc#6 ) <g/> , була його порятунком або такою він сам хотів її бачити <g/> .
doc#28 Микола Зеров не міг прийняти сучасність <g/> , вона була йому внутрішньо-чужа <g/> .
doc#10 <p> Вихідною точкою наукових праць Ганцова з історичної діалектології було його знання говірок південної Чернігівщини <g/> , передусім Козелецького повіту <g/> .