Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 <p> Вже поночі <g/> , лягає мла <g/> , </p><p> і кінь <g/> , весь змилений <g/> , охляв <g/> . </p>
doc#2 Ритуал вносить видимість і посутність гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія робить світ прийнятним і поетичним <g/> , дає змогу значити знаками сонця кожну річ і слово <g/> .
doc#2 Поступово була переборена аскеза перших поезій <g/> , по ступово заступалася скупа графіка печерного рисунка <g/> , видряпаного на суворому камені <g/> , стриманістю барв але вже барв <g/> !
doc#2 — княжої емалі <g/> , щоб далі ввібрати в себе орнаментальність волинської майоліки <g/> , збагатитися мелодією гусел і прийти кінець-кінцем до пастелевої <g/> , але вже многобарвности пишної веселки <g/> .
doc#2 <p> А між квіттям уперекидь </p><p> в'юн <g/> , горчій <g/> , розхідник <g/> , блекіт <g/> , — </p><p> але не стримається <g/> , і вже в наступній строфі казатиме про п а л к е коріння горчію <g/> .
doc#2 Ярило вступає в поезію Лятуринської <g/> , і він її вже не покине <g/> : </p><p> Ярило йде <g/> . </p>
doc#2 Світ ширшає <g/> , струмені його спливаються в одне <g/> , і пластики вже не вистачає <g/> .
doc#2 <p> Пізно <g/> , вже в « <g/> Веселці <g/> » <g/> , вперше дозволяє собі Лятуринська впровадити в свою мову рясноту здрібнілих висловів <g/> , просячи землю-неньку простелитися пір'ячком <g/> , просячи сестричок не топтати волошок їхніми черевичками <g/> .
doc#3 <p> Такий характер носила вже перша « <g/> велика синтаксична революція <g/> » <g/> , яка припала десь на 15 ст <g/> .
doc#3 , —якщо хочете <g/> , вже в « <g/> другій мініреволюції <g/> » <g/> , цього разу морфологічній <g/> , іменникові форми прикметникового зразка <g/> , здатного на узгодження <g/> , перенесено до — генетично « <g/> іменникового <g/> » зразка <g/> , тепер уже мішано іменниково- прикметникового <g/> , — і так постали форми непрямих відмінків типу п'ятьох голубів—п'ятьом голубам <g/> .
doc#3 В умовах центрально-східних говірок <g/> , які нас тут цікавлять <g/> , обидва ці процеси <g/> , можна думати <g/> , вже вповні виявилися ( <g/> що не конче значить — повністю реалізувалися <g/> ) на середину 17 ст <g/> .
doc#4 <p> Головне тут у тому — вже згаданому — спостереженні <g/> , що « <g/> нові <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної — це поезії її старечого віку <g/> , що почалися <g/> , коли їй було 42 роки <g/> , і набирали чимраз більшої напруги <g/> , пружносте <g/> , досконалосте й викінчености в тому довгому шляху від сорок другого року життя до теперішнього вісімдесят четвертого <g/> . </p>
doc#4 Не кажу вже про те <g/> , що стилістично вона існує в річищі Олесевої поезії <g/> , яка виразно позначилася на « <g/> старих <g/> » поезіях нашої авторки і якої вона так рішуче й успішно позбулася в « <g/> нових <g/> » ( <g/> хоч цей рядок трапився саме в одній з « <g/> нових <g/> » <g/> ) <g/> . </p>
doc#4 Це не принцип будови роману <g/> , це конструкція або музичного твору ( <g/> фуґа <g/> , що складається з варіяцій на певні теми <g/> ) <g/> , або щоденника <g/> , де сьогодні записується одне враження чи переживання <g/> , завтра друге <g/> , а за якийсь час може знов і знов повернутися вже давніше записане <g/> , якщо сьогодні воно повторилося в свідомості <g/> .
doc#4 <p> Один з них — найповерховіший <g/> , і вже згадуваний — те <g/> , що за наголовками багатьох поезій стоїть піднаголо- вок « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> .
doc#4 <p> Але в Овідія цього звиху ще нема <g/> , і гармонійне життя <g/> , задоволене малим <g/> , виливається в спокійний і гармонійний кінець <g/> : </p><p> Раз <g/> , знеможені віком і кволі <g/> , </p><p> Вийшли із храму на ґанок вони <g/> ; обступили їм пам'ять </p><p> Давні події <g/> ; стоять <g/> , розмовляють <g/> , аж бачить Бавкіда <g/> : </p><p> Зазеленів Філімон <g/> ; придивився старий <g/> : його жінка </p><p> Криється листом — і от вже шумить верховіття над ними <g/> . </p>
doc#4 <p> Поки ще можна було <g/> , розмовляли обоє <g/> , а потім <g/> : </p><p> « <g/> Друже <g/> , прощай <g/> » <g/> , — проказали <g/> , і вже одночасно корою </p><p> їхні уста поросли <g/> . </p>
doc#4 <p> Я вже звикла до того наче <g/> , </p><p> я постарілась у журбі <g/> . </p>
doc#4 — </p><p> але вже Фавст наказує переселити старих <g/> , а Мефістофель здійснює це як підпал їхньої хатини <g/> , і провістя богів про одночасну смерть обох здійснюється не ідилією проростання в дерева <g/> , а спільною загибеллю — спаленням у пожежі — </p><p> In wilden Kampfes kurzer Zeit </p><p> Von Kohlen <g/> , rings umhergestreut <g/> , </p><p> Entflammte Stroh <g/> , Nun lodert's frei <g/> , </p><p> Als Scheiterhaufen dieser drei <g/> . </p>
doc#4 <p> Але тут ми вже покидаємо комплекс Філемона й Бавкіди і вступаємо в комплекс Іова <g/> . </p>