Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#46 <p> Геть пізніше <g/> , коли це враження вже міцно вкоренилося в мені <g/> , випадково мені довелося бути свідком Маланюкової розмови з полковником армії УНР Куликовським <g/> .
doc#27 <p> Пушкін <g/> , « <g/> Евгений Онегин <g/> » Усі так звані « <g/> романи <g/> » Куліша <g/> , не виключаючи роману з його дружиною ( <g/> не говоримо тут про їхнє зближення після фактичного розходження <g/> , вже в похилому віці <g/> ) <g/> , були короткотривалі <g/> .
doc#9 Сюди наближається вживання слова порох у множині ( <g/> « <g/> Вже стирала порохи Варвара <g/> » — « <g/> Сміх <g/> » <g/> , 106 <g/> ; Грін <g/> .
doc#40 Однак далі автор продовжує це речення вже множиною присудка <g/> : « <g/> Виступають із-за хмари« <g/> .
doc#81 Почасти ті <g/> , хто працював у німців <g/> , почасти кляса спекулянтів не дуже чистої гри <g/> , що вже почала виринати в Харкові в обставинах хворої економіки <g/> .
doc#68 <p> Куди не піткнешся — панують кайдани <g/> ; </p><p> То де вже спокою нам ждать <g/> ? </p>
doc#9 А коли в середині XIX століття Мандзоні зробив спробу повернути італійську літературну мову до її тосканської основи <g/> , так би мовити <g/> , ретосканізувати її <g/> , то це йому не вдалося <g/> , настільки органічно вже відчувалася її діялектна многоосновність <g/> .
doc#46 По- перше <g/> , в роки війни <g/> , коли я вже був у Львові <g/> .
doc#81 Але в цій п'єсі я вже не грав <g/> .
doc#41 Бо повість ми читаємо вперше <g/> , а героя цього ми вже добре знаємо — вже не раз зустрічали <g/> .
doc#49 Якщо воно такого ефекту не справляє <g/> , то це тому <g/> , що ми сприймаємо вже не окремі слова <g/> , а цілість <g/> .
doc#22 Сталін у своїх чоботищах — це вже свідоме протиставлення інтелігенції <g/> , але вона ще має для нього певну принаду ( <g/> надто <g/> , коли стоїть на задніх лапках — порівняймо його стосунки з Горьким або Олексієм Толстим <g/> ) <g/> , і від неї він успадкував потяг до власного стилю <g/> , сокирного <g/> , але власного <g/> .
doc#45 Якщо теорії доби романтизму з неї ще не цілком усунені <g/> , то вже значно притишені <g/> , пропущені крізь призму тверезого інтелектуалізму <g/> .
doc#1 <p> Вона не зійде вже ніколи </p><p> Садочок твій позеленить <g/> , </p><p> Твою надію оновить <g/> ! </p>
doc#40 Ми вже знаємо <g/> , що присудок показує ознаку <g/> , що приписується підметові в часі і способі <g/> , тоді як зв'язок інших членів речення між собою цих прикмет часовости і модальности ( <g/> способу <g/> ) не має <g/> .
doc#29 Ну і <g/> , не забуваймо <g/> , тоді це був театр з провінції <g/> , а тепер він мав стати провідним <g/> , затьмаривши франківців ( <g/> що харків'янам не так уже й боліло <g/> ) <g/> , і — головне — доброго старого Синельникова <g/> , — правда <g/> , вже за бортом <g/> , але все ще в ролі непомерклого символу <g/> , — фортеця милої традиційної провінційности першої кляси <g/> : ми найкращі після Москви й Петербурґу <g/> , ми на рівні <g/> , так <g/> , із київським Соловцовим <g/> !
doc#30 <p> Тим часом мене вже почали розбазарювати <g/> .
doc#81 Десь коло нього був ще театр Тіволі <g/> , де грали літом мандрівні українські побутові трупи <g/> , але туди мені вже й зовсім дороги не було <g/> .
doc#77 В критиці вже відзначувано певну строкатість оповідних манер повісти Уласа Самчука <g/> .
doc#50 У першій октаві говориться про непотрібність справжньої поезії натовпові <g/> ; ніби цілком несподівано друга октава розповідає пронищення Москвою українських сіл <g/> ; послідовно далі говориться про спустошеність України — і ви вже ладні забути про тему першої октави <g/> .