Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#20 Це був справжній сюрприз знайти його тепер <g/> , знаного тільки на вигляд і вже кілька років тому <g/> .
doc#21 До того ж <g/> , у загальних рисах <g/> , це було становище літератури на захід від Збруча <g/> , і перед війною <g/> , отже <g/> , до такого становища вже звикли <g/> .
doc#22 <p> Чи треба сказати на кінець цього вступу <g/> , що назва безґрунтян має вже і свій переклад на офіційну світову мову і звучить там смішним словом « <g/> діпі <g/> » <g/> ?
doc#23 Це розуміння було втрачене <g/> , особливо від часу Петрова <g/> , що вбачав у поезії Петренка тільки епігонське наслідування Козлова й Лєрмонтова 8 <g/> , аж поки не дійшло до важкого присуду <g/> , винесеного вже хворим Іваном Франком <g/> : « <g/> Вірші Михайла Петренка мають дуже малу поетичну <g/> , а ще меншу язикову вартість <g/> »9. </p><p> 2.РОМАНТИКИ І ЗАГАЛЬНИКИ </p><p> Ця характеристика <g/> , дана Франком <g/> , приводить нас до питання <g/> , яка була справді « <g/> язикова вартість <g/> » поезій Петренка <g/> .
doc#24 <p> Він даний уже у вступному « <g/> Слові перед завісою <g/> » <g/> , даний як незмірне багатство ліній <g/> , фарб і структур <g/> , як зміст величезного багатства вмістів — від зеленого кольору цілини <g/> , через розбризк сірих плямок буденщини і чорну лінеарність напружених працею жил до свого апогею <g/> , до червоного кольору <g/> , « <g/> що так владно панує на нашому пано <g/> » <g/> , що викликає найбільшу екстазу автора і вже з себе виділяє все багатство додаткових тонів — смарагдових <g/> , фіялково-білих <g/> , аквамаринних <g/> , сріблястих і сили інших <g/> .
doc#25 Це вже третичне і ( <g/> 3 <g/> , 65 <g/> ) <g/> . </p>
doc#26 Але коли воно вже мусить бути </p>
doc#27 <p> У листуванні Куліша <g/> , відколи ми його знаємо ( <g/> не треба забувати <g/> , що найраніші відомі нам українськомовні листи Куліша походять з часу <g/> , коли йому вже було 25 років <g/> ) <g/> , стилізація простацької оповіді ніколи не була організуючим принципом <g/> .
doc#28 З другого боку <g/> , попри всю свою життєвість і актуальність <g/> , все таки та доба починає вже переходити в історію <g/> , і нам тепер вперше відкривається можливість подивитися на неї ретроспективно <g/> , з історичного погляду <g/> .
doc#29 А для тих <g/> , хто втомився від надміру експериментаторства аж до співгри акторів і курей <g/> , роблено й інші спроби перекинути місток до славної памяти трупи Синельникова — залучено до участи беззубого вже Віктора Петіпа <g/> .
doc#30 Дещо вже наближається до стандартів Ґомбровича й навіть Кундери <g/> .
doc#31 Пізнішим памфлетам Хвильового це вже не судилося <g/> . </p>
doc#32 <p> Пізніше вже <g/> , десь за 15-20 років <g/> , на обріях Академії почали з'являтися люди третього покоління <g/> , виховані вже в американській школі <g/> .
doc#33 Це вищий щабель <g/> , Зоська вже справжня городянка <g/> , її поведінка не простолінійна <g/> , як у Мусіньки <g/> , є в ній багато від малого й зіпсованого кошеняти <g/> , і є багато незайманости й чистоти <g/> , кокетства <g/> , майстерного в своїй плеканості <g/> , і щирої глибини <g/> , яка доводить Зоську до катастрофи <g/> , коли Степан зречеться її <g/> .
doc#34 <p> З тактом мистця <g/> , що не хоче відтворювати « <g/> хід подій <g/> » <g/> , а прагне показати правду історії певного часу <g/> , але воднораз поза часом — Осьмачка взяв не роки колективізації <g/> , не жахливі сцени голоду імени Сталіна <g/> , а розмірно спокійний час <g/> , коли колгоспи вже зорганізовані і діють <g/> .
doc#35 Її ще вабить меч <g/> , але вона вже не дозволяє собі за нього взятися <g/> ; вона ще цікавиться життям національної спільноти <g/> , але в рішучий момент вона готова тричі цієї спільноти зректися <g/> .
doc#36 Вже тоді він ставився до селян <g/> , як до рівні ( <g/> казав І. Рєпінові <g/> : « <g/> От коли пізнається народ <g/> …
doc#37 Зроблено це не без ризику <g/> , година наскоку припала на той час <g/> , коли американців у Пляуені вже не було і от-от мали ввійти радянські частини <g/> , те <g/> , що німці назвали годиною нуль <g/> .
doc#38 Правда <g/> , це вже не історія літератури <g/> .
doc#39 Тому ми вже не здивуємось <g/> , коли почуємо <g/> , що місяць був прив'язаний другої ночі до хреста тоненькою павутинкою <g/> , щоб не зірвався він в чорну неміренність ночі <g/> , а ось летітиме нічний жук <g/> , зачепить павутинку <g/> , порве її — і не стане місяця <g/> .