Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Був ще поет Ігор Северянин <g/> , що громокипів на всю з-перед великого жовтня велику Росію <g/> .
doc#2 Пізніше сум виросте в велику тугу <g/> , що її не понести самій <g/> .
doc#6 Хоч <g/> , як і накладання кольору на подібний колір <g/> , ця площинність замаскована нібито реальністю речей <g/> , отже <g/> , не суто абстрактна <g/> , але часто ці площини охоплюють таку велику частину полотна <g/> , що все воно перетворюється <g/> , власне <g/> , на гру різнокольорових площин <g/> .
doc#9 Одначе внаслідок того незаперечного факту <g/> , що галицькі говірки почасти через свою розмірно більшу архаїчність <g/> , почасти через сусідство й частіші стики з польською мовною стихією зберегли дещо ( <g/> хоч <g/> , звичайно <g/> , не надто велику частину <g/> ) саме цих елементів <g/> , утрачених далі на схід <g/> , вийшло так <g/> , що об'єктивно П. Куліш запроваджував у літературну мову деякі нібито галицькі елементи <g/> .
doc#9 ) <g/> ; « <g/> Збагнітував ( <g/> Бог <g/> ) мою велику славу <g/> » ( <g/> І <g/> , 362 <g/> ) <g/> ; « <g/> Вергати на неї укоризни <g/> » ( <g/> II <g/> , 174 <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 У цім разі надто до користи може стати польська література <g/> , власне бо задля близькости мови має вона велику силу слів <g/> , котрі не тільки не противляться нашому ухові <g/> , а мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , —
doc#9 <p> Дуже велику колекцію можна було б подати і дієслів такого ж характеру <g/> .
doc#9 Висловлював такі припущення і М. Драгоманов <g/> , а слідом за ним — А. Кримський <g/> : « <g/> Здається <g/> , можна лякатися <g/> , що колись віщування Драгоманова здійсниться <g/> , маленька Галичина переважить велику Україну <g/> …
doc#9 Та об'єктивно велику данину він сплачує чернігівському типові <g/> .
doc#15 <p> Цим він остаточно закриває собі шлях до встановлення називних речень <g/> , як особливої категорії <g/> , не кажучи вже про ігнорування в даному випадку інтонаційної сторони мови <g/> , тим більш дивне тут <g/> , що взагалі Блюмель приділяє інтонації в своїй книзі велику ролю і увагу <g/> . </p>
doc#15 <p> Що контекст відіграє тут дуже велику ролю <g/> , видно з того <g/> , що в іншому контексті це саме речення з повним правом буде сприймане як неповне <g/> .
doc#15 Подібні зіставлення говорять про велику ролю функції і контексту для визначення називних речень <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> В. Свідзінський <g/> ) </p><p> Не зважаючи на їх велику архаїчність і синтаксичну неорганізованість чи може саме завдяки останній <g/> , конструкції такого типу дуже часті в сучасній розмовній мові <g/> , коли вона не зазнає спеціяльної організації і не одягається в літературно-прийняту і прийнятну форму <g/> .
doc#15 Передусім <g/> , не потверджується думка ні про велику молодість називних речень <g/> , ні про їх первісний книжно-поетичний характер <g/> .
doc#16 Цілком можливо ( <g/> і так часто бувало в історії <g/> ) <g/> , що він внутрішньо переконаний <g/> , що його наука — українська наука <g/> , наука української еліти і що вона становить собою єдиний спосіб вивести Україну з бездоріжжя на велику путь <g/> .
doc#25 <p> У ( <g/> 1 <g/> ) Михальчук з незвичайною сумлінністю опрацював приступні йому матеріяли <g/> , — головне анкети з 61 питанням <g/> , розіслані Південно-західнім відділом Російського географічного товариства <g/> , — виявивши ту велику самодисципліну науковця <g/> , про катастрофічні наслідки браку якої він писав у ( <g/> 6 <g/> , 125 <g/> ) <g/> : “ <g/> Якось увійшло в звичку досить легко ставитися до окреслення й розв'язання навіть найістотніших ( <g/> для філології — Ю.Ш. <g/> ) питань і вживати при цьому часто засобів найвищою іноді мірою некритичних і недисциплінованих <g/> .
doc#25 такий опис <g/> , наприклад <g/> , у Є.Карського <g/> , що писав геть пізніше <g/> , і в усьому істотному містить те <g/> , що потім дали найкращі знавці питання — Я.Розвадовський <g/> , Зілинський <g/> , М.Долобко <g/> , Ганцов <g/> , Михальчуків підподіл головних говірок на дрібніші тепер вимагає <g/> , природно <g/> , істотних змін у світлі нових матеріялів <g/> , як і межі з білоруською мовою ( <g/> хоч у цьому питанні він далеко випередив і Огоновського <g/> , що вважав білоруську мову за українську говірку <g/> , і Потебню <g/> , що вважав її за російську говірку <g/> ) <g/> , але загальна клясифікація говірок виявила <g/> , як уже сказано <g/> , його велику прозірливість <g/> .
doc#25 <p> У цю “ <g/> етимологічну фонему <g/> ” можна і треба <g/> , за Михальчуком <g/> , внести дальші ускладнення <g/> , насамперед <g/> , відрізнення о <g/> , посталого із ъ <g/> , що не має “ <g/> дивере <g/> ”нта <g/> ” ô ( <g/> пісок <g/> , сон <g/> ) <g/> , знов таки на відміну від російської мови <g/> , де о з ъ цілком збіглося з основним о ( <g/> 2 <g/> , 28 <g/> ) x. Особливо багато уваги Михальчук приділив українській “ <g/> етимологічній фонемі <g/> ” е через її велику ускладненість ( <g/> 3 <g/> , 64 <g/> ; 2 <g/> , 28 <g/> ; 4 <g/> , 346 <g/> ) <g/> ; але цього не буду тут подавати <g/> , бо це вимагало б дуже довгого історико-фонетичного коментаря <g/> . </p>
doc#30 Перший щасливо втік з клепарівського закладу <g/> , як був у халаті <g/> , і тепер відпочиває перед оперою <g/> , зовсім габсбурзькою <g/> , на радість Андруховичеві1. Друга одержала велику ідеологічну перемогу <g/> : не без Вашого впливу американський ДЄДУШКА зрікся ЛУ і від нового року очистився з попередніх спілчанських бацил і міязмів <g/> .