Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Діставати залізничні квитки було неймовірно важко <g/> , без « <g/> командировки <g/> » ( <g/> офіційного відряджененя <g/> ) і « <g/> путьовки <g/> » ( <g/> профспілкового спрямування на місце лікування або відпочинку <g/> ) труднощі були подвійні <g/> .
doc#95 Новий Харків архітектурно мало цікавий <g/> , але <g/> , мабуть <g/> , більше пристосований до вимог нового часу <g/> , без « <g/> комуналок <g/> » <g/> , на родину мешкання <g/> , може <g/> , недосконале <g/> , але однородинне <g/> , не « <g/> комуналка <g/> » на скільки там родин <g/> .
doc#99 ) І робиться це без пози і без вульгарности <g/> , навіть із певною делікатністю <g/> , іцо чимсь нагадує іноді навіть Миколу Зерова з його вмінням закувати свої зойки в залізні рамки поетичної дисципліни ( <g/> поза тим поета <g/> , далекого від Забужко <g/> ) <g/> , навіть без « <g/> нецензурних <g/> » слів <g/> , як просто дихається чи сниться <g/> . </p>
doc#81 Було це ще перед арештами діячів літератури <g/> , і Петрицький справді відтворив мало не цілу українську <g/> , зокрема харківську літературну еліту <g/> , відтворив у сміливо-західному стилі <g/> , не без « <g/> пікассятини <g/> » <g/> , але поєднавши характери зображених і суто мистецькі завдання єдности кожного портрету в фарбі й композиції <g/> .
doc#81 Без « <g/> Трістана і Ізольди <g/> » <g/> .
doc#96 Інше « <g/> без <g/> » цього міста не реклямується <g/> .
doc#81 Мабуть <g/> , промови були не без аµресивности й політичних мотивів <g/> .
doc#31 А от ще гасло ( <g/> ніби не лайливе <g/> ) <g/> , яке <g/> , правда <g/> , сам Хвильовий бере в лапки <g/> : «" <g/> Дайош <g/> " інтуїцію <g/> » <g/> , але яке має в контексті виразно іронічний характер ( <g/> «" <g/> Дайош <g/> " інтуїцію <g/> : мовляв і без абетки обійдемось <g/> » <g/> ) <g/> . </p>
doc#97 Це акт невдячности й жорстокости супроти автора — адже без автора не було б і книжок <g/> , а розслід свіжо зібраних фактів — незаперечна заслуга впорядника <g/> . </p>
doc#99 Приватний світ <g/> , світ я <g/> , починається прощанням з молодістю <g/> , звідки шлях веде на поріг задзеркалля <g/> , далі до молитви ( <g/> хоч не ясно <g/> , чи відкритої правдам віри й релігії <g/> ) <g/> , а ще далі — до суто вже жіночих мотивів огиди-потягу до чоловіків звіриного запаху і облямованих чорним нігтів <g/> , до захланної порожнечі жінок <g/> , жадібних чоловіка і жадібних його смерти <g/> , намірених побудувати світ « <g/> без Агамемнона <g/> » <g/> , спроможних забити його <g/> , але не спроможних жити без нього <g/> …
doc#98 Без адміністративних заходів <g/> , без примусу <g/> , наказів чи указів <g/> , гістерик <g/> , підплачувань <g/> , заганянь у приписані <g/> , взаконені і кінець кінцем мертвослівні пустоприсяги <g/> , чия гучнота прямо пропорційна їхній <g/> , — мовляв свого часу Микола Хвильовий <g/> , — роздериротазівотности <g/> . </p>
doc#36 Далі його змінила формальна приналежність без активної участи <g/> .
doc#81 Ми блукали вулицями Львова або Стрийським парком <g/> , чи то зима <g/> , чи літо <g/> , — стиль не львівський <g/> , а харківсько-київський <g/> , без надміру церемоній <g/> , але й без амікошонства <g/> .
doc#58 Ця п'єса поетична без фальшивих поетизмів <g/> , легка й дотепна без анекдотности <g/> , трагічна без похмурої приречености <g/> .
doc#81 Начальниками були комісари <g/> , вони керували <g/> , бо мали на те мандати <g/> , вони видавали декрети <g/> , вони здійснювали реквізиції й конфіскації <g/> , вони жадали миру без анексій і контрибуцій <g/> .
doc#27 Народник без народу <g/> , речник аристократизму без аристократії <g/> . </p>
doc#81 Київ був символом <g/> , здавалося конечним його боронити й його опановувати <g/> , Харків був просто купою заводів <g/> , що тепер не діяли <g/> , і одно- або двоповерхових будинків <g/> , що тяглися нескінченно <g/> , без пляну й без архітектурного обличчя <g/> , без <g/> , здавалося <g/> , будь-якої історичної й культурної традиції <g/> .
doc#81 Але тоді я ще цього не знав <g/> , тільки впадали в око їхня нерозлучність <g/> , та ще якась особливо чарівна посмішка в Лавріненка <g/> , наче в зайчика <g/> , що поласував капустою ( <g/> якщо дозволять мені говорити про заячу посмішку <g/> ) і оце щасливий у світовому маштабі <g/> , — так я його й назвав у душі зайчиком <g/> , може <g/> , не без асоціації з прізвищем його приятеля Поллукса <g/> .
doc#20 Так я його назвав у душі зайчиком <g/> , може не без асоціяції з прізвищем його приятеля Поллукса <g/> .
doc#40 : « <g/> Голос плив <g/> , мов річка <g/> , рівно <g/> , без утоми <g/> , без афектації <g/> .