Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 Вони цікавили його не самі по собі <g/> , а як новий доказ у давній мовознавчій дискусії про те <g/> , чи може існувати речення без особового дієслова <g/> .
doc#15 У всякому випадку і в розмовній мові <g/> , і в літературі речення без присудка зустрічаються дуже часто <g/> .
doc#15 Воно наперед визначається тим <g/> , що він не припускає речення без verbum finitum <g/> .
doc#15 Відмінно від Шахматова він уважає - в згоді зі своїм загальним поглядом на речення як на словосполучення предикативного характеру <g/> , - що головний член цих речень не відповідає сполученню суб'єкта з предикатом <g/> , а є просто присудок <g/> ; саме тому тут не може бути ні підмета <g/> , ні дієслівного присудка <g/> : " <g/> Пробуючи додавати можливі тут без зміни значення предикати <g/> , переконуємося <g/> , що воно не тільки не тягнеться до них <g/> , а <g/> , навпаки <g/> , не зносить їхньої присутности <g/> " <g/> .
doc#15 Без спеціяльного вмотивування як окремі розглядаються " <g/> іменні сполуки в заголовках <g/> , на вивісках і под <g/> .
doc#15 К. Німчинов пише про називні речення <g/> : " <g/> категорія ця часто вживана в ритмованій поетичній мові <g/> " <g/> ; " <g/> Назовні речення <g/> , принаймні в найхарактернішім вигляді їх <g/> , себто коли бувають тільки самі підмети без жадних додаткових слів <g/> , характеризують літературну мову <g/> " - автор Синявськии <g/> . </p>
doc#15 І далі він зв'язує подібні називні відмінки з називним самостійним <g/> , себто з називним відмінком <g/> , що ставиться " <g/> цілком самостійно <g/> , не тільки без дієслівного <g/> , але й без будь-якого присудка <g/> " <g/> ; з цього випливає <g/> , очевидно <g/> , що ці конструкції Потебня вважає за дуже стародавні <g/> : недаремно він перекидає від них місток до випадків відокремлення підмета від присудка сполучником а той дідусь та був каліка <g/> .
doc#15 І далі він зв'язує подібні називні відмінки з називним самостійним <g/> , себто з називним відмінком <g/> , що ставиться " <g/> цілком самостійно <g/> , не тільки без дієслівного <g/> , але й без будь-якого присудка <g/> " <g/> ; з цього випливає <g/> , очевидно <g/> , що ці конструкції Потебня вважає за дуже стародавні <g/> : недаремно він перекидає від них місток до випадків відокремлення підмета від присудка сполучником а той дідусь та був каліка <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> У. Кравченко <g/> ) </p><p> Частіші і далеко важливіші випадки <g/> , коли називні речення поєднуються з дієслівними паратактично - без сполучників або за допомогою їх <g/> .
doc#15 <p> Називні речення <g/> , якого б " <g/> збірного <g/> " походження вони не були <g/> , стали якісно-новою конструкцією і при тому такою потрібною <g/> , що ми вже не можемо уявити нашу мову без них <g/> .
doc#15 182 <g/> ) </p><p> • психологічний 31 </p><p> проза 48 <g/> , 94 </p><p> • ритмічна 92 </p><p> речення </p><p> • без підмета 24 </p><p> • без присудка 21,24 </p><p> п дієслівного 22 </p><p> • бездієслівне 22,24,26,34 </p><p> піменникове 23 </p><p> • беззв'язочне 34 </p><p> • безособове 22,57 <g/> , </p><p> 60 ( <g/> прим <g/> .
doc#16 Бо де ж і коли бувало <g/> , щоб приречене мовчки і без опору відступало перед тим <g/> , що йде йому на зміну <g/> ? </p>
doc#16 Тут констатується тільки те <g/> , що термін Донцова « <g/> націоналізм <g/> » прищепився в українській дійсності <g/> , але зміст терміну не прищепився <g/> , що українці вклали — великою мірою несвідомо для самих себе і без жадного теоретичного на це обґрунтування — в термін свій зміст <g/> , який відповідав сторіччями <g/> , а може й тисячоріччями <g/> , вироблюваній ментальності українця <g/> . </p>
doc#18 <p> Без вправ <g/> , без змагань <g/> , наче в гробі <g/> , </p><p> Його задусить твій бездарний рід <g/> . </p>
doc#18 <p> Герой « <g/> Сойчиного крила <g/> » <g/> , покинений коханою <g/> , стомлений безглуздою веремією життя <g/> , хоче жити « <g/> без оптимізму <g/> , без зайвих надій <g/> , бо оптимізм — це признак дитячої наївности <g/> , що бачить у житті те <g/> , чого нема <g/> , і надіється того <g/> , чого життя не може дати <g/> » <g/> .
doc#18 <p> Таке й речення Франкове <g/> , ніби зовсім не загнуздане віршем <g/> , а в дійсності в незвичайній згоді з ним <g/> , здебільшого коротке <g/> , без наголошених перенесень з рядка до рядка <g/> .
doc#18 Такий <g/> , нарешті <g/> , і метр і ритм <g/> , — безпрецедентний анапест ( <g/> 9 складів у непаристих рядках <g/> , 7 у паристих <g/> , з неримованими чоловічими закінченнями й римованими жіночими <g/> , — Зеров усупереч рядковій конфіґурації « <g/> Мойсея <g/> » назвав його вірш « <g/> енерґійними п'ятистоповими анапестами <g/> » <g/> ) <g/> , — ритм небуденної мужности <g/> , який навіть твердження про слабкість робить висловом сили <g/> : </p><p> Це Мойсей <g/> , позабутий пророк <g/> , </p><p> Це дідусь слабосилий <g/> , </p><p> Що без роду <g/> , без стад і жінок </p><p> Сам стоїть край могили <g/> . </p>
doc#18 Минули ті часи <g/> , коли вона була веселою грою <g/> , радістю забавки без практичного призначення <g/> , виявом захвату і світоподиву <g/> , як на кону бурсацьких інтермедій <g/> , у козацьких бурлесках <g/> , у руках Котляревського <g/> , як покоління наших днів знову хотіло б її бачити ( <g/> мінус її первісна <g/> , глибинна життєрадісність <g/> , що вже закрита для нас <g/> , « <g/> знесилених журбою <g/> , роздертих сумнівами <g/> , битих стидом <g/> » <g/> ) <g/> .
doc#19 Писав він найбільше в вісімдесяті роки <g/> , ті роки <g/> , коли дійсність здавалася безнадійно чорною <g/> , коли в остаточно <g/> , думалося <g/> , знеможене тіло України <g/> , мов п'явки впилися чужинці <g/> , « <g/> ляхи вкупі з москалями <g/> » <g/> , коли все рідне <g/> , святе було відкинуте <g/> , зневажене <g/> , коли не без підстав у літературі панували тони чорної зневіри і безнадійно-похмурого скиглення <g/> , коли навіть національний гімн склав Чубинський на самих « <g/> ще не <g/> » і на покликах до минулого <g/> .
doc#19 Ідеологія « <g/> Козачого кістяка <g/> » незрозуміла поза зв'язком з ідеологією Кулішевого суду козаччини й Кулішевим культурництвом ( <g/> звичайно <g/> , без його цареславних крайностей <g/> ) <g/> .