Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Н. більше ніколи не бачив Галицького <g/> , Галицький не бачив Н. Це було 6 жовтня <g/> , останнє спіткання Н. із його ментором з Раднаркомівської <g/> .
doc#0 Н. більше ніколи не бачив Галицького <g/> , Галицький не бачив Н. Це було 6 жовтня <g/> , останнє спіткання Н. із його ментором з Раднаркомівської <g/> .
doc#0 Але Н. їх там не бачив і міг забути <g/> .
doc#0 Він ішов східним боком <g/> , з рогу бачив жвавий рух <g/> , незвичайний у порожньому <g/> , зальодоватілому Харкові <g/> , і перейшов на лівий бік вулиці <g/> .
doc#0 Як дон Кіхот бачив богиню у вульгарній дівці <g/> , так за всіма ніщотами світу Ігор шукав і вірив <g/> , що знаходить <g/> , ось-ось <g/> , високе мистецтво <g/> .
doc#0 Автор цих спогадів мав приємність бачити франків- ську виставу « <g/> Швейка <g/> » 24 травня 1929 року <g/> .
doc#1 Таким <g/> , наприклад <g/> , є вірш <g/> : </p><p> І Архімед <g/> , і Галілей </p><p> Вина й не бачили <g/> .
doc#1 Отже <g/> , бачимо перше відхилення від стилю народніх пісень ( <g/> у межах самого цього стилю <g/> ) <g/> , хоча воно й незначне <g/> . </p>
doc#1 Глава XIV <g/> » він пророкував і хотів покарання зла через самосуд <g/> , то тепер він бачить <g/> , як </p><p> Люде тихо <g/> , </p><p> Без всякого лихого лиха </p><p> Царя до ката поведуть <g/> . </p>
doc#1 Не сокиру <g/> , а тільки книжку ми бачимо в основі образу апостола правди і науки <g/> . </p>
doc#1 <p> Як бачимо <g/> , глибока любов поета до рідного краю не пропала <g/> .
doc#1 <p> Причину цього знайти легко <g/> : не у кривавих битвах та сутичках минулого і не в сліпому бунті бачить тепер Т. Шевченко визволення людини <g/> , а в становленні внутрішньої гармонії людської душі <g/> , гармонії взаємин людських душ <g/> .
doc#2 Замість аскетизму печерного малюнка <g/> , де до послуг тільки лінія <g/> , тільки сильвета <g/> , бачимо пишні барви й опуклі форми барокко <g/> . </p>
doc#2 Ті <g/> , хто одним із своїх життьових завдань уважають розкрити вичерпаність ідеології хрищених батьків поетчиних ( <g/> автор цих рядків серед них <g/> ) <g/> , приймають творчість Лятуринської тому <g/> , що бачать <g/> , як многоводність її фактично заперечує вузькість початку <g/> .
doc#2 « <g/> Було червоне поле бою <g/> » <g/> , — більше ні слова про перебіг битви <g/> , але ми бачимо його <g/> .
doc#2 <p> Звичайно лірика починається з я <g/> : так я відчуваю <g/> , так я бачу <g/> .
doc#2 З поезії Лятуринської я здебільшого усунене <g/> , опис поетчиних відчувань оминений <g/> , нам кажуть бачити світ і вслухуватися в нього <g/> , а не в примхи однієї душі <g/> .
doc#2 » Жадного я <g/> , але й не безлике він <g/> ; крізь ти звертання бачимо схвильовану особу того <g/> , хто молиться й радіє <g/> , і це — поетка <g/> .
doc#4 Відкриваю карти <g/> : пишу про недавно видану книжку поезій Наталі Лівицької-Холодної <g/> , перекрій її творчости від часу з-перед 1934 р. дотепер <g/> ; не в формі суворо-академічної міні-дисертації <g/> , а від себе <g/> , як я ту творчість бачу <g/> , сприймаю <g/> , відчуваю <g/> .
doc#4 Ми тут маємо справу не з її архівом <g/> , а зі збіркою <g/> , як вона воліла ту збірку <g/> , те своє поетичне обличчя <g/> , бачити і бути баченим <g/> . </p>