Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Основна засада Шевченкового стилю тих років — дати читачеві можливість уловити певну схему <g/> , певну лінію ( <g/> чи то у віршовій структурі <g/> , чи в будові речення <g/> ) <g/> , водночас не даючи цій схемі зматеріялізуватися <g/> .
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#1 <p> Усе решта в цій главі присвячене благодаті Господнього милосердя <g/> : « <g/> Я буду для Ізраїлю <g/> , як роса <g/> : розцвіте він <g/> , неначе лілея <g/> » і т. д. У Т. Шевченка співвідношення обох частин якраз зворотнє <g/> : із сімнадцяти рядків вірша тільки в п'ятьох говориться про щасливе майбутнє <g/> . </p>
doc#1 Присвячені цій концепції вірші « <g/> Гімн чернечий <g/> » від 20 червня I860 р. та « <g/> Великомученице кумо <g/> !
doc#2 Є щось від царівни в цій дівчині <g/> , і подивіться <g/> , скільки Грації <g/> , любови й доторку ніжної іронії в цьому образі <g/> : </p><p> А царівни по одній </p><p> підіймають луки вій <g/> , </p><p> виходжають на ставок </p><p> подивитись на рибок <g/> , </p><p> на високії дуби </p><p> випускати голуби <g/> . </p>
doc#3 <p> Що нам скаже в цій справі наше прескриптивне і описове мовознавство <g/> ? </p>
doc#4 Так пробував зробити й я в цій статті <g/> .
doc#4 Та й образ торби білого пір'я теж не суперечить цій особисто жіночій лінії <g/> .
doc#4 <p> Та в цій вільній грі тем <g/> , мотивів і настроїв можна виділити <g/> , умовно й може проти волі авторки <g/> , певні комплекси <g/> .
doc#4 Гармонія людини й гармонія світу розкривалися йому й ним саме в цій єдності й різноманітності <g/> .
doc#4 ) </p><p> У цій гармонії рівноваги світу й душі є свої полюси <g/> .
doc#4 <p> Тільки шкода <g/> , що ми згубили </p><p> і душу в цій боротьбі <g/> , </p><p> і пробачення нам не буде <g/> , милий <g/> , </p><p> ні по цей <g/> , </p><p> ні по той бік <g/> . </p>
doc#4 Привілей поезії — не називати <g/> , не договорювати й недоговорювати — використаний у цій книзі дуже широко й винятково майстерно <g/> .
doc#4 <p> Безпосередньо цій настанові служить відмова від розкриття прямого змісту <g/> , техніка двозначности <g/> , нерозшифровування <g/> , поєднання кількох значень <g/> .
doc#4 <p> Про цю книжку <g/> , явно задуману як підсумок життєвої й творчої путі <g/> , Рубчак написав з позицій зрілого мужа <g/> , я тут <g/> , у цій статті <g/> , з погляду людини віку <g/> , близького до поетчиного <g/> .
doc#5 Безпалько <g/> , власне <g/> , зайвий у цій схемі типів кохання <g/> , в ньому поєднані риси Іванчука й Дмитра <g/> .
doc#6 На цій виставці таку значущу малість людини бачимо в “ <g/> У нас на все знайдеться виправдання <g/> ” ( <g/> ч. 7 <g/> ) <g/> , де люди відсунені на бічні пляни <g/> , хоч і які ті люди важливі ( <g/> з правого боку вони втілюють війну <g/> , з лівого— мир <g/> ) <g/> , у “ <g/> Монреальська місія в Старій Броварні <g/> ” ( <g/> ч. 27 <g/> ) <g/> .
doc#6 Це були “ <g/> портрети <g/> ” тих знарядь <g/> , тих інструментів <g/> , якими працював мис- тець у цій галерії <g/> , коли він був там найнятий як робітник — обрамлювач картин інших майстрів <g/> : об'єктами “ <g/> портретів <g/> ” були щипці <g/> , молотки <g/> , пензлі <g/> , пилки тощо <g/> .
doc#6 На цій виставці “ <g/> Снідання лісорубів <g/> ” ( <g/> ч. 14 <g/> ) <g/> , мабуть <g/> , засвоїло дещо з Бройгелевого “ <g/> Селянського весілля <g/> ” <g/> , яке Курилик бачив у Відні <g/> .
doc#6 <p> Такого типу “ <g/> килими <g/> ” <g/> , з візерунками малих різнокольорових людей <g/> , тільки не такі багаті на епізоди <g/> , знайдемо і в Курилика <g/> , приміром <g/> , у його “ <g/> Сон мера Кромбі <g/> ” <g/> , у “ <g/> Після снігопаду на авеню Балзам <g/> ” у торонтському циклі або в “ <g/> Весіллі в Кашубах <g/> ” у польському циклі <g/> , а на цій виставці — “ <g/> Споглянь людину без Бога <g/> ” ( <g/> ч. 19 <g/> ) <g/> , хоч тут епізоди почасти відмежовані один від одного контуром ніби окремої рамки <g/> , так що картина сприймається подеколи як конґльомсрат відносно самостійних менших картин <g/> , об'єднаних тільки загальною ідеєю <g/> .