This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 | свобода <g/> . Ілюзія сковородинського « <g/> | світ | ловив мене <g/> , але не впіймав <g/> » <g/> . </p><p> Але ідилії довго не |
doc#0 | півтора року <g/> . Сковороду знову згадував Н. <g/> : | світ | ловив мене <g/> , але не впіймав <g/> . </p><p> Анахорети в Берліні </p> |
doc#0 | згаданий <g/> , бо там і тоді антисковородинський | світ | зробив другу спробу захопити до своїх мацалець |
doc#0 | людській і воєнно-адмінісграційній <g/> , | світ | знову не впіймав Н. А в суті речі все було дуже |
doc#0 | дуже просто <g/> . Зрідка нормальність перемагає <g/> . І | світ | стає простий <g/> . Гітлер крокує до самогубства <g/> , а |
doc#0 | . </p><p> Світ і далі ловив заїжджих зі сходу <g/> , | світ | в інших уніформах і з зовсім відмінною |
doc#0 | молодецького вояченька Швейка <g/> » побачили | світ | 1921-23. Чех в австро-угорській армії <g/> , |
doc#1 | і жалюгідність людини <g/> , кинутої у цей | світ | <g/> . Досягається це лише глибоким проникненням у |
doc#1 | сам просить свою товаришку Музу покинути цей | світ | разом з ним <g/> : </p><p><g/> … Ходімо спать <g/> , </p><p> Ходімо в хату |
doc#1 | людей до соціяльного бунту <g/> , що втопить | світ | у морі крови <g/> . У вірші « <g/> О люди <g/> ! люди небораки <g/> ! » |
doc#2 | нам янгольського поля 1 знаходять наш | світ | новим <g/> , свіжим <g/> , цікавим <g/> » <g/> . Євген Маланюк |
doc#2 | за цією нібито безпорадністю і який свій | світ | створила <g/> ! </p><p> Звичайно лірика починається з я <g/> : так |
doc#2 | відчувань оминений <g/> , нам кажуть бачити | світ | і вслухуватися в нього <g/> , а не в примхи однієї душі |
doc#2 | — наскрізь лірика <g/> , наскрізь Лятуринська <g/> , | світ | її очима <g/> . Таємниця вміння поетчиного зробити |
doc#2 | бояринові <g/> » і особливо в « <g/> Поетові <g/> » <g/> . Але його | світ | зірвався з завіс <g/> , обрядовість — тільки спогад і |
doc#2 | свій чисто індивідуальний шлях <g/> . Натомість | світ | Лятуринської і вся поведінка її героїв — |
doc#2 | і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний | світ | <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній |
doc#2 | на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія робить | світ | прийнятним і поетичним <g/> , дає змогу значити |
doc#2 | і слово <g/> . Обряд робить людину частиною світу <g/> , а | світ | — частиною людини <g/> , і так стає можлива |
doc#2 | . </p><p> Так многоводою стала ця ріка <g/> , так багатим став | світ | і ми з ним <g/> , ведені ніжною рукою поетки <g/> . Але |