Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 свобода <g/> . Ілюзія сковородинського « <g/> світ ловив мене <g/> , але не впіймав <g/> » <g/> . </p><p> Але ідилії довго не
doc#0 півтора року <g/> . Сковороду знову згадував Н. <g/> : світ ловив мене <g/> , але не впіймав <g/> . </p><p> Анахорети в Берліні </p>
doc#0 згаданий <g/> , бо там і тоді антисковородинський світ зробив другу спробу захопити до своїх мацалець
doc#0 людській і воєнно-адмінісграційній <g/> , світ знову не впіймав Н. А в суті речі все було дуже
doc#0 дуже просто <g/> . Зрідка нормальність перемагає <g/> . І світ стає простий <g/> . Гітлер крокує до самогубства <g/> , а
doc#0 . </p><p> Світ і далі ловив заїжджих зі сходу <g/> , світ в інших уніформах і з зовсім відмінною
doc#0 молодецького вояченька Швейка <g/> » побачили світ 1921-23. Чех в австро-угорській армії <g/> ,
doc#1 і жалюгідність людини <g/> , кинутої у цей світ <g/> . Досягається це лише глибоким проникненням у
doc#1 сам просить свою товаришку Музу покинути цей світ разом з ним <g/> : </p><p><g/> … Ходімо спать <g/> , </p><p> Ходімо в хату
doc#1 людей до соціяльного бунту <g/> , що втопить світ у морі крови <g/> . У вірші « <g/> О люди <g/> ! люди небораки <g/> ! »
doc#2 нам янгольського поля 1 знаходять наш світ новим <g/> , свіжим <g/> , цікавим <g/> » <g/> . Євген Маланюк
doc#2 за цією нібито безпорадністю і який свій світ створила <g/> ! </p><p> Звичайно лірика починається з я <g/> : так
doc#2 відчувань оминений <g/> , нам кажуть бачити світ і вслухуватися в нього <g/> , а не в примхи однієї душі
doc#2 — наскрізь лірика <g/> , наскрізь Лятуринська <g/> , світ її очима <g/> . Таємниця вміння поетчиного зробити
doc#2 бояринові <g/> » і особливо в « <g/> Поетові <g/> » <g/> . Але його світ зірвався з завіс <g/> , обрядовість — тільки спогад і
doc#2 свій чисто індивідуальний шлях <g/> . Натомість світ Лятуринської і вся поведінка її героїв —
doc#2 і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній
doc#2 на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія робить світ прийнятним і поетичним <g/> , дає змогу значити
doc#2 і слово <g/> . Обряд робить людину частиною світу <g/> , а світ — частиною людини <g/> , і так стає можлива
doc#2 . </p><p> Так многоводою стала ця ріка <g/> , так багатим став світ і ми з ним <g/> , ведені ніжною рукою поетки <g/> . Але