Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 душі дияволові <g/> . Це було його місто <g/> . Звичайно <g/> , свої Галицькі були і в Красному Лимані <g/> . Але Н. їх там
doc#0 Вікторович Дорошенко саме кінчав повертати на свої місця небезпечні книжки <g/> , видалені було через
doc#0 воно не було <g/> . Комітет чесно опрацьовував свої картки <g/> . Була не його провина <g/> , що зникав той <g/> , для
doc#0 , не знаю <g/> . </p><p> Коли Н. їхав на захід <g/> , він думав про свої місяці у Львові <g/> . Були вони нелегкі <g/> , але попри
doc#1 трагедії правлячі класи України <g/> , що пов'язали свої долі з Росією <g/> , ставши <g/> , як назвав їх поет <g/> , «
doc#2 хвилі <g/> , не завжди легко побачити дно </p><p> Розкриваю свої карти одразу <g/> . Я хочу подивитися на поезію
doc#2 . За цей час одні встигли переглянути свої старі погляди й відійшли на інші позиції <g/> . Інші
doc#2 . Це давнє право поетів — одягати своїх героїв чи свої почуття в одяги будь-якої історичної епохи <g/> , до
doc#2 свою стриманість <g/> , свою універсальність <g/> , свої символи <g/> , свої прикмети й ворожіння <g/> . Ярило
doc#2 , свою універсальність <g/> , свої символи <g/> , свої прикмети й ворожіння <g/> . Ярило вступає в поезію
doc#2 починають звучати <g/> , і Лятуринська пише свої « <g/> тичининські <g/> » поезії <g/> , ні на мить <g/> , одначе <g/> , не
doc#3 тут присутнім <g/> . Тому я дозволю собі нагадати про свої спостереження й висновки півсторічної
doc#4 , як усі прологи <g/> ! <g/> ) <g/> , — знаю свою тему <g/> , знаю свої свідомо вибрані обмеження <g/> , бачу свій намір і
doc#4 , але не скорена <g/> . Почалося поглядом на жилаві свої руки <g/> , виросло в тему поневолення — волі <g/> ,
doc#4 дати цим тематично-настроєвим комплексам свої умовні назви й продемонструвати деякі з них тут
doc#4 долоні <g/> ! <g/> ) </p><p> У цій гармонії рівноваги світу й душі є свої полюси <g/> . То це смиренна покора — </p><p> Ми ж <g/> ,
doc#4 , як приймала кожного <g/> . Вдячні боги дали старим свої дари <g/> , що серед них найважливіші були
doc#4 : </p><p> Хлопче юний з синіми очима <g/> , </p><p> поцілуй від мене свої сині очі <g/> … </p><p> ( <g/> « <g/> Внукам <g/> » <g/> ) </p><p> І подумати тільки <g/> , що цей
doc#4 вона теж складає гойно й в остаточній правді <g/> . У свої сорок років вона усвідомлює <g/> : </p><p> Я чекаю на смерть
doc#4 років <g/> , коли Наталя Лівицька-Холодна писала свої « <g/> нові <g/> » вірші <g/> , ні вона <g/> , ні вірші не були незмінні