Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Добра приятелька Левченкова <g/> , за фахом лікар-окуліст <g/> , візьме Н. до своєї палати <g/> , а там Бог дасть безпечне повернення до світу живих і цілих людей <g/> , уже під новою владою <g/> .
doc#0 Не знаємо <g/> , чи він лишився з інерції <g/> , чи з доброї своєї волі подавсь на РОДІНУ <g/> , ясно <g/> , що чекали на нього присуд і кара в далеких таборах <g/> .
doc#1 У вірші « <g/> Доля <g/> » ( <g/> 1858 <g/> ) поет так звертається до своєї долі <g/> : </p><p> Ходімо дальше <g/> , дальше слава <g/> , </p><p> А слава — заповідь моя <g/> . </p>
doc#1 Він переймає і пропускає через себе всі образи своєї поезії <g/> , усі образи реальности <g/> .
doc#1 23. </p><p> В останній період своєї творчости Т. Шевченко усвідомлює і засуджує два гріхи людства <g/> .
doc#1 » порадою <g/> : </p><p> Прокинься <g/> , кумо <g/> , пробудись </p><p> Та кругом себе подивись <g/> , </p><p> Начхай на ту дівочу славу </p><p> Та щирим серцем <g/> , нелукаво <g/> , </p><p> Хоч раз <g/> , сердего <g/> , соблуди 24. </p><p> Різко порвавши з бунтарством попереднього періоду своєї творчости з її стилістичною деструктивністю <g/> , </p><p> утвердившись у гармонії як основі Всесвіту та соціяльного устрою і застосувавши цей принцип рівноваги в самому стилі своєї поезії <g/> , Т. Шевченко в останні місяці свого життя виробив дещо інакший підхід до проблеми національної свободи України <g/> .
doc#1 » порадою <g/> : </p><p> Прокинься <g/> , кумо <g/> , пробудись </p><p> Та кругом себе подивись <g/> , </p><p> Начхай на ту дівочу славу </p><p> Та щирим серцем <g/> , нелукаво <g/> , </p><p> Хоч раз <g/> , сердего <g/> , соблуди 24. </p><p> Різко порвавши з бунтарством попереднього періоду своєї творчости з її стилістичною деструктивністю <g/> , </p><p> утвердившись у гармонії як основі Всесвіту та соціяльного устрою і застосувавши цей принцип рівноваги в самому стилі своєї поезії <g/> , Т. Шевченко в останні місяці свого життя виробив дещо інакший підхід до проблеми національної свободи України <g/> .
doc#2 Євген Маланюк зустрів її на стежці своєї « <g/> Прощі <g/> » і обдарував нас повним грації й глибини мініятюрним портретом поетки <g/> : 1 </p><p> Аж пуща зашумить волинська <g/> , </p><p> И на оксамит і злотоглав </p><p> В сап'янцях легких Лятуринська </p><p> Виходить годувати пав <g/> . </p>
doc#2 Це <g/> , — ну <g/> , звичайно ж — опис того <g/> , що вже було <g/> , але на усвідомленні універсальности своєї долі <g/> , на розумінні <g/> , що немає значення <g/> , кому ця доля трапиться раніше <g/> , а кому пізніше <g/> .
doc#2 Таємниця вміння поетчиного зробити своє універсальним і в кожному прояві об'єктивного світобігу відкрити якусь грань самої себе <g/> , ні на мить не стаючи егоцентричною і ні на мить не втрачаючи своєї індивідуальности — вміння ототожнюватися <g/> , не розтоплюючися <g/> , — це таємниця бути гармонійною <g/> , секрет <g/> , утрачений більшістю поетів нашого часу <g/> .
doc#3 Про ці висновки-припущення згадаю тут коротко <g/> , відсилаючи читача за подробицями до своєї книжки <g/> .
doc#3 Але тоді мовознавці повинні бути свідомими своєї відповідальности <g/> .
doc#4 Скоріше чи пізніше він дасть формулювання <g/> , в якому сам <g/> , свідомо чи несвідомо <g/> , схоплює найяскравішу рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> .
doc#4 Скоріше чи пізніше він дасть формулювання <g/> , в якому сам <g/> , свідомо чи несвідомо <g/> , схоплює найяскравішу рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> .
doc#4 Якщо поетка не хотіла або не могла дати формули до своєї творчости <g/> , вшануймо її волю <g/> .
doc#4 Вона вміє піднести собаку свого дитинства Гаршнепа й кота своєї старости <g/> , не названого в віршах <g/> , — у значущі символи <g/> , та все таки не висуває жадних претенсій ні на універсальність <g/> , ні на епічність <g/> . </p>
doc#4 Так постає образ вимінности смерти своєї й свого коханого в поезії « <g/> Над твоєю труною не плакатиму <g/> » <g/> , вже тут згадуваний <g/> , так смерть іншого в поезії « <g/> По кому дзвонять <g/> ?
doc#5 Він повертається до своєї первісної філософії <g/> .
doc#5 <p> Якби не ця іронія <g/> , якби не ховання за свої формульні персонажі <g/> , Підмогильний міг би <g/> , мабуть <g/> , за епіграф до своєї невеличкої драми взяти рядки з Лєрмонтова <g/> , – вони загальновідомі <g/> , але нагадаю їх <g/> : </p><p> Что страсти <g/> ?
doc#6 <p> Логіка композиції картини говорить про інше <g/> , хоч <g/> , з другого боку <g/> , сила релігійного переконання могла створювати ілюзію щастя у визнанні й прийнятті своєї малости <g/> . </p>