Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Інститут той <g/> , до речі буде нагадати <g/> , носив ім'я Михайла Драгоманова <g/> . </p>
doc#0 Усупереч усякій логіці <g/> , загально людській і воєнно-адмінісграційній <g/> , світ знову не впіймав Н. А в суті речі все було дуже просто <g/> .
doc#1 Іван Франко <g/> , посилаючи Уляні Кравченко примірник « <g/> Марії <g/> » <g/> , писав <g/> : « <g/> Єсть се <g/> , по моїй думці <g/> , найкраща перла нашої поезії <g/> , — чигайте її <g/> , і вчитуйтесь добре <g/> , і пильно придивляйтесь <g/> , як можна речі <g/> , на око прозаїчні <g/> , піднести до високої поези <g/> , як можна малими средствами <g/> , кількома простими словами викликати велике враження <g/> » 1. </p><p> Як « <g/> Марія <g/> » <g/> , так і « <g/> Неофіти <g/> » творять враження універсальносте <g/> .
doc#1 Звичайно <g/> , різниця між місією апостола правди і науки <g/> , реформатора соціяльного устрою <g/> , та публікацією « <g/> Букваря <g/> » настільки велика <g/> , що <g/> , здається <g/> , — це речі несумісні і зіставлення їх сміхотворне <g/> .
doc#2 Так ніби почалася гра примітивною дудкою <g/> , а далі все нові і все складніші інструменти приєднувалися <g/> , і наприкінці дудки вже не чути <g/> , грає потужна оркестра скрипок <g/> , флейт <g/> , труб <g/> , арф і дзвіночків <g/> , — але в суті речі це все та сама тема <g/> .
doc#2 Але стиль повинен бути мужнім <g/> , і не до речі тут трухлість пухких епітетів <g/> .
doc#4 Бо особливість поезії Наталі Лівицької-Холодної в її « <g/> нових <g/> » віршах є те <g/> , що вона не цурається <g/> , здавалося б <g/> , найпрозаїчніших речей — і цим вона дуже сучасна <g/> , — але не нагромаджує їх у дусі голляндського малярства Яна Стеена чи Давіда Тенірса з їх « <g/> строкатим сміттям <g/> » як самоціллю <g/> , не затримується увагою своєю й читача на них <g/> , а тільки черкає їх <g/> , як ластівка в стрімкому леті може черкнутися крилом якоїсь речі <g/> , але ніколи на ній не зупиниться й не спочине <g/> . </p>
doc#4 У Наталі Лівицької-Холодної дуже часто й дуже типово відбувається перехід від я ( <g/> про яке в суті речі завжди йдеться <g/> ) до взагальнених ти або ми <g/> : </p><p> Я йду в неминуче Проваллями самоти <g/> … </p>
doc#4 Це поезія <g/> , що з неприхованою самоіронією зветься « <g/> Кухонна романтика <g/> » <g/> : </p><p> Відійду до вікна від печі </p><p> — хай кипить собі борщ без мене — </p><p> взагалі ці кухонні речі </p><p> так не до речі <g/> , </p><p> коли білим зробилось зелене <g/> . </p>
doc#4 Це поезія <g/> , що з неприхованою самоіронією зветься « <g/> Кухонна романтика <g/> » <g/> : </p><p> Відійду до вікна від печі </p><p> — хай кипить собі борщ без мене — </p><p> взагалі ці кухонні речі </p><p> так не до речі <g/> , </p><p> коли білим зробилось зелене <g/> . </p>
doc#4 Нема тут і накопичення жіночим оком сприйнятих подробиць <g/> , але в центрі стоїть об'єктивний деталь засніженого тюльпана <g/> , а « <g/> жіноче <g/> » тут не випинається <g/> , а заперечується ( <g/> « <g/> кухонні речі <g/> » <g/> ) <g/> , і панує тут не примирення й спокій <g/> , як у попередньому прикладі про босого кота <g/> , а острівна тиша спокою й людського тепла ( <g/> « <g/> вогники міста <g/> » <g/> ) в океані безмежної і <g/> , либонь <g/> , страшної пітьми всесвіту <g/> . </p>
doc#4 <p> Годі знайти всі ці речі в Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#4 Реалістично неможливі речі стають не тільки припустимими сюрреалістично <g/> , вони не тільки не разять <g/> , вони здаються абсолютно можливими й реальними <g/> .
doc#4 Напевно <g/> , поетка могла б без великого труду поєднати речі одного настрою й теми в цикли <g/> , але це було мудрим <g/> , її рішення дати їх у непослідовній послідовності <g/> , в переплеску тем і почувань <g/> .
doc#4 Тепер це — « <g/> остання поразка <g/> » <g/> ; « <g/> безвість безсмертя <g/> » — це в суті речі чи то пекельний вихор Франчески да-Ріміні <g/> , чи то скупчення « <g/> не цього світу в'язниць <g/> » <g/> ; і веде туди <g/> , не питаючи згоди <g/> , « <g/> чорний лицар <g/> » <g/> , « <g/> чорний привид <g/> » <g/> , « <g/> чорний воїн <g/> » і в характеристичній амбівалентності статі/безстаттевости — « <g/> діва залізна <g/> » <g/> , що стискає груди <g/> , серце <g/> , душу <g/> , життя « <g/> хижацькими кігтями <g/> » <g/> .
doc#4 Поетка шукає засобів точних <g/> , тверезих <g/> , непричепурених <g/> , цурається солодкости й дешевого патосу <g/> , не боїться називати речі їхніми іменами — і так виробляє власне поетичне письмо <g/> , якого не поплутаєш ні з чиїм іншим <g/> , хоч воно виразно належить до поезії XX сторіччя <g/> , протиставленої в своєму дещо цинічному виклику романтизмові минулого сторіччя <g/> . </p>
doc#5 Але це тільки принагідні згадки <g/> , і ці речі не цікаві авторові <g/> .
doc#6 Але каталоги з природи речі кажуть про склад виставки <g/> , але мовчать про її сприйняття <g/> .
doc#6 <p> Тут ми переходимо до другого пляну Куриликових творів <g/> , що його традиційно звуть ( <g/> що започатковане в суті речі <g/> , хоч і не такими словами <g/> , самим мистцем <g/> ) символікометафізичним Перший збір картоплі ірландським імігрантом <g/> ” <g/> , “ <g/> Хто бачив вітер <g/> ” <g/> ) <g/> , а то як сліпучий гриб атомової бомби ( <g/> “ <g/> Не повертаючися за курткою <g/> ” <g/> ) <g/> .
doc#6 До речі <g/> , вервечка “ <g/> екзистенціялістів <g/> ” у цій картині — майже копія Бройгелевого гурту людських душ у гравюрі “ <g/> Страшний суд <g/> ” <g/> . </p>